The Diary Game : 04/06/2021

Стільки подій, стільки днів, переповнених чимось, що "понад": понад звичайність, понад норму, понад буденність. І в той же час воно все наскільки скомкане, що стиснулось до розміру моточка ниток.

Мабуть, у мене сталось перенасичення: роботою, творчістю, зустрічами, поспіхом. Та усім! Всього так багато, і це все треба тримати в пам'яті...

Тому, мабуть, ні, я не намагатимусь написати нічого, що стосується мого життя за минулий тиждень. Нехай буде тільки за сьогодні.

---

Вранці я дозволила собі продрихнути рівно до 09:30. Це можливо завдяки тимчасовій віддаленій роботі. Але в 09:32 я вже ввімкнула комп'ютер, і понеслося. Поснідала після 11 години.

Потім написала подружка Марина, мовляв, ввечері побачимось? Я собі подумала, а чого ні. Тим паче, мені потрібно віддати їй ролети на вікна (довга історія, але якщо коротко, то я оформлювала їх зі знижкою на себе).

Марина запропонувала сходити в паб із живою музикою This is Pivbar у центрі. Але виявилось, що у них не було вільних столиків.

Коротше, я сказала Марині самій вибрати місце, а сама пішла в душ (після полудня якраз). І її другий вибір був на користь кінотеатру: малесенького, камерного, о 19:00 там показували фільм "Погані дороги" української режисерки Наталки Ворожбит.

Фото із кінозалу. Кінотеатр "Ліра", вул. Велика Житомирська, 40, Київ

Ми всі наслухані про цей фільм, він шедевральний. Цей фільм про події на лінії розмежування на Сході України. Ви скажете: "Про російсько-українську війну? От скоріше ні, ніж так. Тобто, основною темою фільму є людська слабкість і моральне потворство. А вже проявляється потворство на бекґраунді війни.

При чому, фільм показує потворство всіх типажів, просто по-своєму — у ньому нема такого, що "осьо російський найманець, він — зло, а осьо український доброволець, він — добро". Правдиво показані і агресори, і захисники, і місцева сєпарня. Правдиво і не завжди однозначно — все, як у житті. Персонажі розмовляють на 75% російською, тому можуть дивитись і ті, хто навіть не знає української.

Афіша фільму

Загалом, рекомендую кінострічку до перегляду усім, хто за картини без цензури, і не боїться визнавати, що світ не чорно-білий, а сірий — просто різних відтінків...

Скульптура "Дощ" на Пейзажній алеї

Потім, після фільму, ми побрели Пейзажною алеєю до Воздвиженки, і зайшли у Одеса-стайл ресторан "Любчик".

Стилізація під одеський дворик

Наїлися там раків, мідій, смажених бичків з пивом. Загалом, попоїли знатно:)