THE DIARY GAME : 10/09/2020 : DAY 35. Там, де гори, полонини...

Давно, давно я так солодко в поїзді не спала. Вагон новий, якісь суперм'які полиці, повно місця (ноги навіть при моєму зрості не підпирають стіну), нові подушки і ковдри (синтепонові!). На своєму віку лише раз бачила синтепонову ковдру в потязі, і то було в СВ. А це ж купе. Приємно, що Укрзалізниця якось покращує сервіси. Хоча, мила в біотуалеті (!) не було.

Близько восьмої ранку прокинулася від яскравого сонечка, визирнула у вікно, а там отака краса:

Орієнтовно ми проїжджали селище Воловець

Правда, я потім ще раз задрихла, і вже аж о 9:45 мене розбудив Грішка. Поїзд пробував в Ужгород о 10:20.

Прокинулась остаточно

Неквапливо вийшли з вокзалу, неквапливо добралися до готелю "Ужгород" (на маршрутці, яка стояла просто перед вокзалом, навіть таксі не довелось викликати). Саме біля готелю "Ужгород" о 13:00 нам мали передати авто в оренду.

Час ще був, тож зайшли в якусь "Їдальню". Асортимент там був жахливий, тому взяли тільки по чаю-каві і млинцю (млинець теж був не ахті). Перекусили, і відправилися в парк почекати, з видом на річку Уж:

Сидимо, читаємо книжку, насолоджуємось повільним днем

По дорозі з парку хотіли погодувати бродячого песика, який ув'язався за ногами. В Грішки завжди із собою є пакетик котячого корму (підгодовує бездомних киць). Вичавили йому пакетик мокрого корму обіч тротуара: понюхав і не їсть! Навіть не лизнув. Отак от, змарнували харч, який міг би ощасливити якусь вуличну кицю.

Співробітник автопрокату вже чекав, швидко провели огляд і фіксацію подряпин, владнали з оплатою, і рушили. Нам дісталась нова тойота королла 2019 року випуску, яка проїхала всього лише 27 тис. км.

Грішка кілька років не був за кермом, але нічого, їхав рівно, водіння вже на рівні інстинкту, певно.

Перше, куди ми заїхали після того, як пересіли на "залізну конячку" — це легендарний ужгородський ресторанний комплекс закарпатської кухні "Деца у нотаря". Це місце як візитівка міста, як "Криївка" у Львові, як McDonald's у Нью-Йорку.

Декор у ресторані "Деца у нотаря" гггг

Замовили ми там бограч і ось ці наїдки, що на фотці нижче:
Стейк свянячий на грилі, картопляне пюре і салат

До речі, "деца" — це діалектне слово, значить чарочку горілки, сто грамів.

Гарно попоївши, можна і в дорогу.

Маршрут на сьогодні: Ужгород — оз. Синевир

Їхали близько 3,5 годин. Дорога нормальна, місцями відмінна. Наш готельчик під назвою "У цімборки" — автентична дерев'яна хата якраз під в'їздом до Національного природного парку "Синевир".

Інтер'єр хатки

"Цімбор" — то теж діалектне слово, значить "друг", "товариш". А "цімборка" — товаришка.

Поселились — можна і попоїсти) Колиба з шикарним меню в 10 метрах від хатки. Цього разу я ласувала юшкою з білих грибів, деруном із начинкою з білих грибів і пивком.

Ну нарешті, пішли ж на озеро! Всього лише 500 м до нього.

А от озеро трохи розчарувало. Ні, я знала, що купатись у ньому не можна, але ж мали бути катання на човниках… Натомість, там було зовсім безлюдно, навіть каву не продавали. Лавки порожні, ятки зачинені, отак от.

Озеро Синевир, Закарпатська область, Україна

Ми походили там, пофоткались, трохи посиділи, слухаючи тишу. І пішли по-тихеньку назад.

Я то не втомилась, а Грішка так, бо чогось йому у поїзді майже не спалось. Тому після душу ми вляглися відпочити і подивитись фільм на планшеті. Грішка поклацав про всяк випадок тєльман: самі угорські канали.

Коротше, фільм називався "The Silencing", 2020 року. Нічого такий, мені зайшов. Грішка на середині вирубився, а я вирішила додивитись і насолодитися цим неспішним вечором. Адже фільми я дивлюсь дуже рідко (не вистачає часу), тому кожну кінострічку прямо смакую.

Завтра в нас новий цікавий маршрут, і нова апетитна хавка (це ж відпустка, а як інакше!), не перемикайтесь!)))

---

Про мене: тут.
Я з команди @ukrainiandreamer.