З такою владою нашу повзучу капітуляцію зупинить тільки розпад Росії

Українська влада вкотре зганьбилася. Історія з захопленими катерами і моряками виглядає паскудно, з якого боку не глянь. Що в сухому залишку? Росіяни практично без спротиву взяли в полон три наших кораблі та 24 військових. Наші військовослужбовці навіть не стріляли у відповідь. Все – як і 2014-го…

Чому наше командування віддало наказ катерам і буксиру здійснити рейд Одеса – Маріуполь, але не прорахувало наслідки? Чому не було плану «Б»? Керівництво країни і командування ЗСУ та ВМС чудово знають, що росіяни поводяться як «відморозки», що перехід українських військових кораблів може викликати у них агресію. Чому вони не готували варіантів відсічі росіянам? Чому кинули у пащу російського військового монстра три нещасних суденця? Чи працює у нас розвідка, чи отримувало командування ВМС інформацію, що росіяни можуть нападати у разі проходження наших через Керченську протоку? Хоча якщо у нашій розвідці на найвищих посадах хлопці типу Семочка, не варто дивуватися нічому.

Чув коментарі військових, мовляв, на «Нікополі» та «Бердянську» мали хоча б відстрілюватися у відповідь. Десь промайнула інформація, ніби у наших моряків не було можливості вести вогонь у відповідь. Якщо це правда, то тоді якийсь абсурд виходить…

Якщо наше командування направляло кораблі через Керченську протоку і було переконане, що рейд буде безпечним, – значить, флотом і українським військом в цілому керують люди некомпетентні.

Якщо наше командування направляло кораблі через Керченську протоку і знало, про можливі напади з боку росіян, але не розробили плану прикриття чи відходу – значить, флотом і українським військом в цілому керують люди некомпетентні і безвідповідальні.

А зовсім уже прямо кажучи, якщо наше командування направляло кораблі через Керченську протоку і усвідомлювало можливість нападу росіян, але не мало плану прикриття і порятунку суден та моряків від нападу – значить, українське командування просто підставило моряків чи віддало в жертву.

В жертву чого? Паскудна історія…

У нас немає права і можливості оцінювати дії наших моряків під час нападу російських військових кораблів та спецназу. Зрозуміло, що вони могли загинути як герої, але не зробили цього. Ставити їм це у докір було б дурістю. Так що ж це було насправді?

Є цинічна версія, що це така взаємовигідна «гра у піддавки» між Порошенком і Путіним. Запускали її для того, щоб відстрочити президентські вибори: у Порошенка вкрай низький рейтинг, то він і вирішив відкласти вибори на невизначений період. Прибічники цієї теорії припускають наявність такої змови: українські кораблі заходять у Керченську протоку, на них нападають росіяни, таранять їх, захоплюють кораблі та полонять моряків, щоб усім стало зрозуміло, що це агресія, а не щось інше. Цей інцидент дає можливість українському президенту оголосити всьому світу про агресію з боку Росії – абсолютно реальну і відкриту, без «іхтамнєтов» – і запровадити воєнний стан. Потім цей стан можна продовжувати у зв’язку з тим, що російська військова загроза нікуди не поділася. Ну а долі рядових моряків, які потраплять в лапи росіян, наших можновладців, звісно ж, турбують мало – то ж холопи!

Якою б жорстокою та привабливою для «зрадофілів» не була ця версія, але вона малоймовірна. І це стало зрозуміло, коли президент легко погодився скоротити термін воєнного стану з 60 діб до 30. Судячи з усього, і сам він не хоче ніяких воєнних станів і надзусиль задля перемоги, з акумуляцією державних і приватних ресурсів на оборону.

Можливо, будуть спроби продовжити строк воєнного стану, хтозна. Але, здається, президент і його оточення схаменулися і зрозуміли, що відстрочка виборів і воєнний стан можуть привести ОСОБИСТО ЇХ до ще більшої біди. Адже у соцмережах моментально поширилась іде воєнного стану як етапу, коли почнуть притягувати до відповідальності представників російської п’ятої колони, їхні активи конфіскують на потреби нацбезпеки тощо. Українська громада давно чекає, коли в Генпрокуратурі і судах нарешті прозріють і почнуть помічати склад злочину в діяльності Медведчука, Новинського, Бойка, Мураєва та інших хлопців, у яких 110-та і 111-та статті на лобі викарбувані. Тільки чомусь генпрокурор цього не помічає. Звичайно, ні у президентської політсили, ні в інших парламентських партій немає жодного бажання переслідувати російську п’яту колону після встановлення воєнного стану.

Ще один варіант, який міг би пояснити логіку «гри у піддавки» з росіянами – це провокація заради військової допомоги. Нам потрібно підсилювати флот, і бажано – безкоштовно, адже самі ми не хочемо шукати ресурси для армії й флоту. Якщо вірити антикорупційним розслідуванням, навіть ті жалюгідні кошти з бюджету на армію розкрадають якщо не наполовину, то на третину. Ось наші і вирішили вдатися до такої провокації «тупих росіян». Ми, значить, по спільній з росіянами Керченській протоці йдемо, а ті кидаються всіма своїми військовими потугами проти кількох наших коритець. Захоплюють наші кораблики, обстрілюють – факт агресії зафіксовано! І ми по всьому світу галасуємо, як нам потрібна безкоштовна допомога.

Ця версія досі має право на існування. Ми ще не знаємо, якими будуть наслідки інциденту. Може, нам запропонують безкоштовно ракетні катери, фрегати чи інші кораблі, так потрібні нашому флоту (до речі, а у ВМСУ знають достеменно, які їм кораблі потрібні? Не впевнений.). Можливо, після цього інциденту Україні запропонують кораблі, можливо, санкції проти Московії підсилять, можливо, американський чи британський флот зайде в Чорне море, щоби трохи охолодити войовничість континентальної недоімперії. Поживемо – побачимо.

Але швидше за все, не було ніякого умислу у нашого командування, коли вони віддавали наказ катерам ВМС іти до Маріуполя. Вони просто гадали, що росіянам забракне нахабства в наших же водах атакувати ті нещасні катери, які не становлять жодної бодай гіпотетичної загрози Чорноморському флоту РФ. Гадаю, командування і ВМСУ, і ЗСУ недооцінило загрозу захоплення росіянами Азовського моря. Про цю загрозу вже рік торочать різноманітні експерти. А з’явилася ця загроза ще в березні 2014 року після анексії Криму. Ще тоді притомним людям навіть без військової освіти стало зрозуміло, що росіяни можуть перекрити наші порти в Азовському морі.

Керівництву держави, армії та флоту треба було думати ще чотири з половиною роки тому, як зупинити анексію Азовського моря. Потрібні були надзусилля для створення військового паритету на морі. Були варіанти. Але наше керівництво вважало за краще більше красти, а не думати про усілякі дурниці на кшталт боєготовності флоту. Скажімо, так довго воловодилися із тими нещасними «айлендами», що американці навіть турбуватися почали, чи заберуть колись українці подаровані їм катери берегової охорони.

Тому попередні висновки такі:

1. Наше доблесне командування не підставляло моряків, полонених ворогом – ці стратеги просто не розраховували, що росіяни зважаться на відвертий акт агресії. Цей прорахунок демонструє рівень компетенції нашого генералітету, Верховного головнокомандувача, РНБО, але нехай їм дають оцінку військові експерти.
2. Ідея запровадити воєнний стан була, схоже, суто рефлекторною. Воєнний стан нашому панівному класу не потрібний, бо заважатиме насолоджуватися життям. Крім того, воєнний стан може призвести до різкого посилення напруги в суспільстві, тиску на владу й на агентів російського впливу. На це наші можновладці піти не можуть, бо Медведчук і Новинський – такі ж повноправні представники панівного класу України, як і Пашинський з Турчиновим. Воєнний стан сфокусує увагу суспільства на тих, хто краде в армії. А спроба закрити пельки критикам під виглядом реалізації режиму воєнного стану може спровокувати справжній Майдан. Це владі не потрібно.
3. Рішення про воєнний стан затвердили в такому кастрованому вигляді, що вже скоро про нього остаточно забудуть. Лише іноді в ефірах телеканалів який небудь- експерт нагадуватиме журналістам: «Так у нас же воєнний стан!». Що – правда?!
4. Світ теж спробує чимшвидше забути про неприйнятну поведінку Московії. А нам доведеться домовлятися з росіянами про поступки заради того, щоб судна із нашими товарами і далі ходили через Керченську протоку. Вимоги в принципі відомі: Медведчук – спікер, Бойко – прем’єр, федералізація, зміни до Конституції. Хтось вибори Президента зібрався відтермінувати? Не треба піддаватись емоціям!..

І найнеприємніший висновок: за нинішніх української влади, української еліти та суспільства перемога над Росією можлива хіба що в разі її розпаду.

Ян Борецький для видання InfA

Більше про Team Ukraine