По хвилям пам'яти: крайня подорож у Крим

Всім привіт. Ну що ж - ось він і перший день весни. Зима позаду, а значить попереду тільки тепло, квіти і, вірю, наша перемога.

Але я хочу повернутися на кілька днів назад у календарі.

26 лютого відзначався День кримського опору російській окупації.

Як уважні читачі знають, я народився і жив у Криму постійно до своїх 18 років. Потім почалося навчання, Київ, де я і залишився в підсумку.

До Криму я їздив досить часто, практично щоліта. Поки сім'ї не було - на все літо. Потім, уже з сім'єю, все одно намагався вирватися на 2-3 тижні побачити рідню і друзів дитинства. Зараз із 99% із них навіть спілкуватися неможливо...

Ну а ця стаття присвячена моїй крайній (свідомо не пишу - останній) поїздці в 2013-му році. Тоді це була поїздка "по роботі", але, якщо чесно - це був великий виїзний корпоратив.

Точкою висадки була Балаклава. І саме такою я її і запам'ятав. Світлою, білосніжною від яхт, що іскриться в променях спекотного літнього сонця. На свій сором - до цього я жодного разу не був у цьому курортному містечку. Що ж, враження були позитивні. Найбільш цьому сприяла довга двогодина подорож на яхті. Люди - привітні (крім однієї, як зазвичай, незадоволеної продавчині в місцевому магазині, але такі є скрізь у Криму). Хто ж знав, хто ж знав, що трапиться через півроку...

Компанія у нас була велика. Стіл увечері - довгий (якщо розумієте, про що я). Деякі продовжували цей стіл у місцевому караоке. Загалом, змивали з себе трудові будні, як могли.

Другий день був трохи складнішим за перший. Промінявши яхту на гори, багато хто пошкодував про "надмірно довгий" стіл напередодні. Але що поробиш - такі соціальні умови будь-якого корпоративу.

Види, звісно... Це справжній Крим, яким я його пам'ятаю.

Усього 2 дні... Такою є крайня поїздка, бо ніхто навіть не припускав тоді, що наступний раз буде навіть не через 8 років... Потім трансфер до Севастополя, аеропорт, Київ...

Але Крим чекає... І він обов'язково дочекається...