Історія одного допитливого сороченя

Жило було одне сороченя. Очіньки намистичками, крильця чорненькі з білим. Трохи незграбне на своїх тоненьких лапках, поки ще не виріс смарагдовий хвіст для рівноваги. І звали його Піп-Чомучка, а вжеж дуже допитливим був та чомучкати полюбляв.
Як мамця прилетить, він схилить голову і починає: “А чому небо блакитне, а чому листя зелені? А чому з гнізда не можна виглядати?”. Мама-сорока йому відповідає: “Ніжки слабенькі, не витримають, вивалишся з гнізда. ”
І все то було добре. Батьки приносили дітям їжу, дбали та опікували свої чада.
Та одного разу піднявся сильний вітер. Сестри та брати говорили Піпу:
“Слухайся, що мама-сорока наказала, не виглядай з гнізда”. Але допитливість сороченяти була занадто велика. Він не послухався і висунувся з кулі-гнізда. Подув вітер, такий, що не втримався Піп на лапках. Навіть пискнути не встиг- бу-бух з гнізда.
Ох він і злякався. Всю його допитливість як здуло. Затих на одному місці, не ворохнеться у високій траві. Дивиться. Боїться крок ступити. А час йде, оченята самі стали на сонці закриватися.
Батьки прилетіли. Питають діточок, де сороченятко Піп. Тріскотіли, голосили, а сороченя не чує. Заснув посеред трави. Нарешті прокинувся та пискнув “Піп” у відповідь.
“Ой ти, матусю”,- застрікотіли батьки. “Ну що ти такий необережний. Крильця ще не вирослі, щоб взлетіти”,- голосят сороки й стрекітять. Стали йому їжу носити.
І все б було добре, але тут кіт з’явився. Морда нахабна, лінива. “Ось і вечеря”,- подумав кіт,-“ловити не треба, як з неба впала”. До сороченятка направляється.
Та батьки не сплять. Накинулися на нього. Тріскочуть, клюнути пориваються. Лякають, захищають своє сороченя.
А сороченятко Піп відскочив подалі, в кущі. Набридло коту, що на нього нападають. Йти не охота, але в бій з двома дорослими сороками немає бажання ледачому встрявати. Дзьоби їх гострі. Ніяково коту, та робити нічого. Так й пішов з кислою нзадоволеною мордою, що залишився без вечері.
Добре, що побачив сороченя пожежник, який поблизу проходив. Підняв його по сходах в гніздо й каже:
“Рости, сороченятко, тата с мамой слухайся поки крила та хвіст не виросли.”