The Diary Game 4 : Date 18/12/20. Приємно бути святим Миколаєм 😊

Сьогодні особлива ніч для маленьких діток, тих, які вірять у Святого Миколая - адже ті з них, хто був чемний впродовж року, отримає від нього якийсь подарунок. Далі спойлери, заберіть дітей від екранів моніторів! 😊

Ну, якщо ви продовжили читати на свій страх та ризик, то вам точно більше десяти)). То ж, оскільки роль святого Миколая, в основному, виконують батьки, то ж навіть, якщо дітки не завжди були чемні (а де ви бачили завжди чемних дітей, це ж не діти вже, а якість роботи), то подарунки вони все одно отримають. Але який це потужний чинник для того, щоб діти поприбирали свої іграшки ввечері 😆.

Цього року в нас з дружиною трапився конфуз з подарунком: оскільки ми, останніх два тижні перебували у різних населених пунктах, то ми дещо не синхронізували свої дії щодо його замовлення (ми майже все все, крім продуктів, купуємо через інтернет) - я був певен, що подарунок замовила дружина, а вона думала, що це зробив я. Ми ледь на залишили Даринку без частини подарунків (лише частини, з нашої сторони, бо в ролі помічників Миколая виступали також бабуся і хрещений Даринки), але це все одно ганьба. 🙁.

Добре, що я у вівторок здогадався перепитати дружину і ми нарешті з'ясували, що подарунок не замовлено. Довелося терміново переривати інтернет-магазину у пошуках замовлення. Це вже було не так легко, бо на багатьох з них товар просто закінчився або ж термін комплектації був дуже великий. Нарешті я знайшов та замовив потрібне на сайті Ашану.

А сьогодні мені зателефонували з гіпермаркету і повідомили, що подарунок прийшов і його потрібно забрати з Ашану, з паспортом. Якраз приїхав шваґро, то ж увечері, майже як у старому фільмі зі Шварценеггером, ми поїхали за подарунком.

Сказати, що Львів не стояв у заторах - це не сказати нічого. П'ятниця напередодні ночі, коли святий Миколай розносить подарунки - це щось. Дорогою ми проїхали повз декілька місць ДТП, на які зовсім не поспішала їхати поліція, що спричинило жахливі корки. Довелося їхати якимось закапелками, залишити машину і пройтися трохи пішки. Це було правильним рішенням. Ми змогли спокійно пройти до Ашану, на стоянці біля якого, як це не дивно, були вільні місця. Але до самого торговельного центру під'їзд був ускладнений, бо на дорозі буцнулися два великих автобуси, перегородивши всю проїжджу частину.

Але ми змогли спокійно забрати подарунок і через годину були вдома. Після вечері Даринка дуже швидко пішла спати, але довго не могла заснути, збуджено вовтузячись у ліжку. Проте сон таки взяв своє і донечка поринула у царство Морфея. Переконавшись, що спить вона міцно, я взявся виконувати роль святого Миколая, вперше без дружини. Це було дещо незвично і надзвичайно відповідально, адже діти випромінюють таку хвилю радісних очікувань, що їх практично помацати руками, вони наче щось матеріальне. Але мотивувало, що перед сном Даринка сказала: "Тату, я така щаслива!".

Я теж щасливий.

Фото Миколая не знайшов, довелось використати Санту для титулки