Раніше, в своїй невеличкій рецензії на книжку "Дон Кіхот" Мігеля де Сервантеса, я вже згадував цю цікаву особливість психології людини: в кожного є з дитинства своя головна казка, про яку ми як правило навіть не пам'ятаємо. Зате пам'ятає наша підсвідомість, і робить усе, щоб ми в своїй казці опинилися наяву, вибудовуючи для нас урівняння "я в своїй казці = я щасливий" (на зразок того, як "казкою" Дон Кіхота були лицарські романи, і він почав втілювати це із завзяттям в реальність, навіть не розуміючі, що для сторонніх спостерігачів він виглядає, як повний неадекват. Але це не обов'язково реалізується так невдало, просто приклад Дон Кіхота – це приклад незграбної реалізації).
В наш час вашою "головною" казкою може бути і кінофільм, особливо з перших, які ви побачили в житті у самому ранньому дитинстві.
Пропоную цікаву вправу (якщо хочете, конкурс. Якщо ні, буде корисно зробити хоча б для самих себе).
Самий перший фільм, який ви пам'ятаєте
Принаймі, хоча б спробувати згадати варто. Але буде непросто, адже мова йдеться про ваш екскурс у саме раннє дитинство. Зате, якщо вдасться, це допоможе набагато краще зрозуміти себе.
"Шина, королева джунглів"
Нехило покопашись у власній пам'яті в останні місяці, я згадав і власну головну казку дитинства (про яку тут писати не буду), і перший фільм. Для мене таким фільмом став "Шина, королева джунглів" 1980 року, який я подивився у 1988 році, у віці 5 років. Мати повела мене в кінотеатр, який знаходився в нашому місті на центральній площі (і зараз знаходиться там же, але не працює за призначенням уже років 30).
У моїх спогадах фільм "Шина, королева джунглів" викликав неймовірний захват: прекрасна білявка, яку слухаються всі звірі в джунглях, інколи вона епічно скаче на зебрі без сідла, і оком не моргаючі від жорстких ударів у проміжність, та попутно відстрілюючи з лука поганих хлопців...при цьому її волосся епічно розвівається на вітрі...Картинка була чарівна, і не виключено, що в свої 5 років я був у неї закоханий! :-D
Кадр із фільму "Шина, королева джунглів":
І от, в червні 2023 року, згадавши фільм "Шина, королева джунглів", я його передивився, 35 років потому... Картина виявилася наївною і "дешевою", багато в чому тупою. Акторка Таня Робертс отримала за свою роль Шини "Золоту малину" (як за найгіршу жіночу гру). Та все ж я отримав велику користь від пересмотру фільму, і багато що переосмислив, тому й раджу вам спробувати провести подібну вправу для себе. В мене навіть було відчуття де-жавю певного щастя з дитинства, яке немов повернулося (при цьому хочу ще раз все ж таки підкреслити, що фільм – однозначно дурниця).
Після перегляду фільму був і момент смутку, бо коли я прогуглив Таню Робертс (справжнє ім'я Вікторія Лі Блум), виявилося, що вона вже померла, причому нещодавно – в 2021 році. Світла пам'ять, тепер я розумію, чому моя перша дівчина була яскравою білявкою.
Можна дивитися вічно на три речі: як падає сніг, як горять російські танки, і як Шина, королева джунглів, скаче на зебрі)
Але музика в ролику дуже сумна, немов нагадування про те, що насправді немає нічого вічного.
Мій арт на тему Шина, королева джунглів
✍ Богдан Карасьов, 27 червня 2023 р.
З подякою Вікторії Лі Блум за чарівний жіночій образ, який я, як виявилося, несвідомо проніс через усе життя, як ідеал, і осягнув це навіть після сплинувшої третини століття.
- P.s. Використовуйте тег #theveryfirstmovie, якщо буде настрій також написати на цю тему.
Я років 10 тому таки знайшла фільм (і передивилася його!), який постійно виринав з найранніших дитячих спогадів. Він колись давно йшов по телевізору під назвою "Чоловік в білому" (знайшла я цей фільм під іншою назвою). Що мене травмувало в дитинстві: сцена зґвалтування.
Пам'ятаю, що після перегляду у зрілому віці також було відчуття дешевизни картини.
Downvoting a post can decrease pending rewards and make it less visible. Common reasons:
Submit
От я розумію тепер, наскільки важливо берегти свідомість дітей, фільтрувати, що вони дивляться. Тому що наслідки можуть бути на все життя. Інша жінка розповіла в особистих повідомленнях, що в дитинстві подивилася першим фільм "Привид замка Кентервілль" - взагалі старезний, примітивний, ще чб фільм, але й цього вистачило, щоб схватити невроз на роки (боялася потім залишатись в хаті сама, боялась, що з'явиться привид).
А я в тому ж віці, що й "Шину", також в 5 років, ще подивився в кінотеатрі "Кінг Конг". І потім довго боявся підходити до вікна з відкритими шторками (на повному серйозі опасався, що прийде Кінг Конг, розіб'є вікно 5-го поверха і зцапає мене). Коли батьків не було вдома, я в 5-6 років не боявся бути сам, як інші діти. Зате завжди закривав шторки на вікнах (ховався від Кінг Конга).
Також передивився його нещодавно. Зовсім не страшний фільм, і зовсім не страшна кукла-бубізян, Конг навіть трошки втішний і сумний, був один і шукав кохання. Але діти сприймають не так, вони все сприймають буквально.
Так що передивитися через 30 років подібний травмувавший фільм - все-рівно, що подивитися в очі своєму дитячому страху. Дивишся дорослими очима, а страх зовсім і не страшний. Корисно.
Downvoting a post can decrease pending rewards and make it less visible. Common reasons:
Submit
В мене ще досить страшні сни були – як серіали. Досі пам'ятаю, одна і та ж страшна істота снилася багато разів протягом тривалого часу. При чому, вона не з фільму, не з мульта – фіг її знає звідки. Її звали Оса (і реально були якісь риси реальної комахи оси). Бррр. І постійно хотіла мене вбити
Downvoting a post can decrease pending rewards and make it less visible. Common reasons:
Submit