Сонне місто /sleepy town (Ua/En)

Привіт всім, друзі.
Місто, що спить, має свою особливу, ні з чим не зрівняну атмосферу. Можна неспішно прогулятися пустими вуличками, помилуватися ошатними вітринами, прослухати тишу, яка лише інколи порушується шурхотом шин поодиноких авто.
Ще в п’ятницю я обіцяла собі, що всі вихідні проведу вдома і нікуди й ногою… Просто за весь тиждень так наїздилася, що реально не було ні сили, ні бажання знову кудись рушати. Уявляла собі спокійні вихідні та приємні затишні вечори з чашкою ароматного чаю та серіалом. До слова, зараз я дивлюся серіал «Корона». Мені дуже подобається стрічка. Реально гарна картинка, актори, сама історія. Та зараз не про це…
Прокинувшись вчора, я зрозуміла, що починаю хворіти. Моя голова розколювалася навпіл, а всі м’язи боліли як після інтенсивного тренування в спортзалі. Звичайно ж, ні про які домашні справи і думати не хотіла. Тож відпочивала та приймала ліки. А сьогодні вранці, який розпочався досить пізно, зрозуміла, що треба їхати в аптеку, бо запас проти застудних засобів вичерпався. І ось я у місті, що спить.
На годиннику майже 12, але все навкруги окутане дрімотою. Похмурий день сприяє цьому. Таке враження, що на вулиці рання пора. Від дрібного дощу, що сипав вночі, бруківка волога. Тільки починають відкриватися магазини. Ще зовсім тихо. Дивуюся, що новорічне освітлення ще не зняли. Ялинки та декорації прибрали, а святкові вогники ще ні. Мабуть, будуть тут до кінця січня. Вулицями де інде проходять сонні містяни. Їх зовсім не багато. В основному йдуть до пекарень, від яких лине божественний аромат. Я теж не втрималася і купила собі гарячих булочок. Додому їх не довезла – з’їла все по дорозі. Тепер треба пилососити авто. Ну й нехай, зате яке задоволення!
Вже коли на вулицях почало ставати більш людно, зрозуміла, що пора повертатися додому. Заплановані пів години за покупкою ліків перетворилися на цілих півтори. Але це не страшно, все одно ніяких особливих планів не мала. Після свіжого повітря та прогулянки пустинним містом навіть самопочуття покращилося. Можливо то лише здається… Побачимо.

Greetings, friends.
The city that sleeps has its own special, incomparable atmosphere. You can take a leisurely stroll along the empty streets, admire the elegant shop windows, and listen to the silence, which is only occasionally broken by the rustling of the tyres of a few cars.
Back on Friday, I promised myself that I would spend the whole weekend at home and not go anywhere... I had just been so tired all week that I really had neither the strength nor the desire to go anywhere again. I was imagining a relaxing weekend and nice cosy evenings with a cup of fragrant tea and a TV series. By the way, I'm currently watching The Crown. I really like the film. The picture is really good, the actors, the story itself. But that's not what I'm talking about now...
When I woke up yesterday, I realised that I was starting to feel sick. My head was splitting in two, and all my muscles ached like after an intense workout in the gym. Of course, I didn't want to think about any household chores. So I rested and took my medication. And this morning, which started quite late, I realised that I had to go to the pharmacy because I had run out of cold remedies. And here I am in a sleeping city.
It's almost 12 o'clock, but everything around me is shrouded in slumber. The cloudy day contributes to this. It seems like it's early morning outside. The pavement is wet from the light rain that fell at night. The shops are just starting to open. It's still quite quiet. I'm surprised that the Christmas lighting hasn't been taken down yet. The Christmas trees and decorations have been taken down, but the festive lights have not yet. Apparently, they will be here until the end of January. Sleepy townspeople walk the streets here and there, but not many of them.
Mostly they go to bakeries, from which a divine aroma emanates. I couldn't resist and bought some hot buns. I didn't bring them home - I ate them all on the way. Now I have to vacuum the car. Well, never mind, but what a pleasure!
When the streets started to get more crowded, I realised it was time to go home. The planned half an hour to buy medicines turned into an hour and a half. But it was okay, I didn't have any special plans anyway. After getting some fresh air and walking around the deserted city, I even felt better. Maybe it's just my imagination... We'll see.