Доброго ранку, шановна спільното!
Вчора я все ж таки знайшла в собі сили зробити те, що й планувала зробити - взяти каву у місцевій кафешці та провести кілька годин за навчанням. Чесно - я очікувала, що це буде набагато складніше. Що мені буде важче налаштуватися на продуктивну роботу, що все на світі буде мене відволікати, що нічого не вийде і що буквально через пʼятнадцять хвилин мені доведеться повертатися у номер: так нічого і не зробивши, але ні.
Мені вдалося попросити прибрати музику, бо у кафешці я була сама одна, тож мені пішли назустріч, і у тиші мені вдалося позайматися більше ніж дві години і покласти таки початок роботі над підручником, конче важливим для розуміння всього мого навчального курсу. Отже мені вдалося зробити дуже великий та важливий крок уперед.
Сьогодні я планую продовжити. Насправді я планую зараз дописати цей допис і зробити те саме, що зробила вчора - знов взяти свої навчальні матеріали, піти взяти каву на провести кілька годин за зайняттями. Сьогодні це вже має бути простіше, бо вчора я вже зробила найскладніше - продерлися через самий початок, зробила перші кроки. Тож сподіваюся, що сьогодні воно вже піде легше, а завтра - іще легше.
Я навряд чт зможу закінчити роботу над підручником до повернення, як планувала, але може встигну пропрацювати хоча б половину, це буде теж непоганий результат. В будь якому разі зможу продовжити роботу після повернення вдома або вже в лікарні. Найголовніше я зробила, я заклала першу цеглинку, тепер головне це не зупинятися і продовжувати будувати, щоб моя хатка тільки зростала.
Отже я переживала, що не буде жодної користі з цієї моєї поїздки, а вона все ж таки буде. Особливо якщо мені вдасться протриматися та продовжити навчатися.
З любовʼю, ваша Foxy
Good morning, dear community!
Yesterday, I still found the strength to do what I had planned to do - grab a coffee at a local cafe and spend a few hours studying. Honestly, I expected it to be much more difficult. That it will be more difficult for me to adjust to productive work, that everything in the world will distract me, that nothing will work out and that in literally fifteen minutes I will have to return to the room: without doing anything, but no.
I managed to ask them to turn down the music, because I was alone in the cafe, so they went to meet me, and in silence I managed to practice for more than two hours and start work on the textbook, which is extremely important for understanding my entire educational course. So I managed to take a very big and important step forward.
I plan to continue today. In fact, I plan now to finish this post and do the same thing I did yesterday - pick up my study materials again, go get coffee and spend a few hours doing things. Today it should be easier, because yesterday I already did the most difficult thing - made it through the very beginning, took the first steps. So I hope that today it will go easier, and tomorrow - even easier.
It is unlikely that I will be able to finish the work on the textbook before I return, as I planned, but I may have time to work through at least half, it will also be a good result. In any case, I will be able to continue working after returning home or already in the hospital. I did the most important thing, I laid the first brick, now the main thing is not to stop and continue to build so that my house only grows.
So, I was worried that there would be no benefit from this trip of mine, but it will be. Especially if I manage to hang on and continue studying.
With love, your Foxy