Спортивна аутоагресія і письменництво — Sports autoagression and writing

Доброго ранку, шановна спільното!

Прокинутися з ранку прокинулася, а вставати з ліжка страшнувато. Влаштувала собі вчора ввечері шоу неприхованої аутоагресії, тепер треба сходити, подивитися в дзеркалі, як виглядають мої ребра. Те, що там охерезні гематоми я навіть не сумніваюся, просто треба подивитися, наскільки все погано і написати тренеру, чи зможу я завтра відпрацьовувати ті самі трюки, що й вчора. Всю ніч шукала зручне положення і не знаходила. Вчора після тренувань забрав чоловік - кинулася до нього мало не зі сльозами. Вісімдесят повторень, і жодного вдалого. А побита так, наче мене реально хтось бив, причому ногами. Звісно, можна було до такого не доводити, але мені треба було заспокоїтись. А в мене ці механізми трохи поламані, і коли присутній варіант через біль я залюбки їм користуюся. І от вчора він в мене був, і я яяяяк скористалася... Коротше, Фоксі набила собі пику пілоном:)

До того продовжила працювати з другою частиною роману, і знову прогрес був звичайний, тобто мої стандартні пʼять сторінок, за які я себе не сварю і не хвалю, просто фіксую, що норм, зроблено. Звичайний день. Хотілося б все ж таки розігнатися більше, і встигати більше. Мій ідеал це десять. Тоді в мене були б шанси дописати базу чернетки до кінця вересня, і у квітні з цією чернеткою закінчити, і тоді до кінця весни закінчити перше редагування. Я все одно сподіваюся це зробити, але впевненості немає. Але хотілося б, тож буду намагатися. Спробую прибрати всі відволікаючі фактори, залишити лише потрібне і фокусуватися на процесі. Таке має спрацювати. Головне, щоб не повилітали фактори непереборної сили, наприклад шалено дратує, коли раптом потрібно почати бігати по лікарях. Сподіваюся, такого не буде.

Ну а з іншого в мене не так багато, лише тренування, але їх треба вписати в життя і просто відвідувати. Поки що це проблема, бо всі тренування на снарядах поки що для мене суцільна істерика. Після великої паузи не виходить 90% трюків, і звісно я через це постійно на взводі. Скоро тренерка припинить мене в зал пускати, але сподіваюся до цього не дійде. Або я почну відновлювати трюки раніше, ніж до цього дійде. Тож посміхаємося і пашемо, все ОК.

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

I woke up in the morning, but getting out of bed is scary. I put on a show of undisguised auto-aggression last night, now I need to go and look in the mirror at what my ribs look like. I don't even doubt that there are terrible hematomas there, I just need to see how bad everything is and write to the trainer whether I will be able to practice the same tricks tomorrow as yesterday. I was looking for a comfortable position all night and couldn't find one. Yesterday after training my husband took me away - I rushed to him almost in tears. Eighty repetitions, and not a single successful one. And I was beaten as if someone had really beaten me, and with their feet. Of course, it was possible not to bring it to this, but I needed to calm down. And these mechanisms are a little broken in me, and when there is an option because of the pain, I gladly use it. And yesterday I had it, and I used it so much... In short, Foxy got her face in a pile of paper:)

Before that, I continued working on the second part of the novel, and again the progress was normal, that is, my standard five pages, for which I do not scold or praise myself, I simply record that it is okay, it is done. A normal day. I would still like to accelerate more, and have more time. My ideal is ten. Then I would have a chance to finish the base draft by the end of September, and finish this draft in April, and then finish the first edit by the end of spring. I still hope to do it, but I am not sure. But I would like to, so I will try. I will try to remove all distracting factors, leave only the necessary and focus on the process. This should work. The main thing is that the factors of irresistible force do not fly away, for example, it is incredibly annoying when you suddenly have to start running to the doctors. I hope this will not happen.

Well, on the other hand, I don’t have that much, only training, but I have to fit them into my life and just go. So far, this is a problem, because all training on the projectiles is still a complete hysteria for me. After a long break, 90% of the tricks don’t work out, and of course, because of this I am constantly on the platoon. Soon the trainer will stop letting me in the gym, but I hope it won't come to that. Or I'll start restoring tricks before it comes to that. So we smile and plow, everything is OK.

With love, your Foxy