Як то буває, назва книги інколи може захопити увагу й зацікавити собою. Так було із твором Євгена Положія
"Дядечко на ім’я Бог", але виявилось що книга не моя. Таке буває. Тож був прочитаний лише початок, про подорож Макса Східним Середземномор'ям . До деяких моментів потрібно підходити із критичним мисленням, проте мандрівка вийшла цікава й пізнавальна як невеличке знайомство із культурою. Було декілька цікавих цитат:
Подекуди цитати підредаговані, там де написано москальською
Кухоль прив’язаний міцним металевим ланцюгом. Надпис над джерелом усе пояснює: «Руки не мити, кухоль із собою не забирати!» Ні тобі «шановні», ні тобі «будь ласка», ні тобі «дякуємо» — досить різке таке звернення, непривітне. Іко звертає увагу, що надпис лише москальською. Ні англійською, ні французькою, ні арабською — лише москальською. «Я з України, — кажу я Іко, — це різні країни!» «Цілком можливо!» — усміхається вона, дратуючи. Але по-справжньому соромно стає в ущелині. Вона невелика, метрів сімдесят у довжину і метрів десять завширшки — Теклі, мабуть, вистачило цих розмірів, щоб утекти. Стіни геть-чисто розписані і розмальовані, фарба чомусь тільки червона: [Написи на стінах москалячою із іменами, роками та містами, типу: "Тут був вася рік, місто"]. Тьху, прости господи, яка дикість! І знов-таки — жодного надпису французькою, арабською чи англійською. Зрозуміло тепер, чому звернення до відвідувачів біля джерела лише москалячою, ясно, хто там мив руки й крав кухлі. На виході я зітхаю з полегшенням — жодного свідоцтва варварства українців. «Не тішся, — каже Іко, — ти, певне, як завжди, перший українець, який тут побував. Приїдеш років через десять — побачиш надписи і «Київ», і «Донецьк»!
Євген Положій "Дядечко на ім’я Бог"
По-перше, вона не знала, хоча і навчалася на п’ятому курсі факультету якоїсь там біології якогось там університету Сеула, де Україна розташована. «Шевченко, Кличко?!» — вигукував я, але вона ні футболом, ні боксом не цікавилась. Я настільки був вражений фактом, що хтось може не знати України, що втратив дар мови на кілька хвилин. Люсі, помітивши, що я знітився, напружилась і таки видала шедевр: «У вас там якась фабрика вибухнула. Давно...» — «Так! — радісно вигукнув я.— Чорнобиль!» — навіть таке її знання про Україну потішило. «Так, так, макаронна фабрика, Чорнобиль! — Люсі від думки, що потішила мене, навіть заплескала в долоні. — Я знаю, я знаю!» Я промовчав. Пояснювати що-небудь далі було безнадійно. Забіжу наперед і скажу, що якнайменше половина майбутніх знайомих, не тільки місцевих мешканців, а й мандрівників, не знали про таку країну, як Україна, не знали, де вона розташована, або в кращому разі мали про неї досить приблизне уявлення. Європейці знали трохи більше, але мало хто відрізняв Україну від московії чи радянського союзу. Це дуже дратувало, і врешті відповідь на питання, яким задовбували всі і скрізь,— «Звідки ти?» — я перестав вважати інформаційно-черговою, перекваліфікувавши в просвітницьку. Я ніс людям інших народів і рас знання про свою Батьківщину — не остання місія у світі, — чи не кожного разу малюючи на піску чи папірцях схематичну карту Східної Європи і твердячи слідом за президентом: Україна — не московія!
Євген Положій "Дядечко на ім’я Бог"
Головна теза володарів світу — треба залишати людям якомога менше вільного часу для того, щоб вони менше задумувалися над найважливішими питаннями буття.
Євген Положій "Дядечко на ім’я Бог"
Сталкер 2
Нещодавно вийщов реліз культової гри - української гри про Чорнобиль "Сталкер 2". Трохи раніше з'вився якийсь фільм ніби по грі, із малим бюджетом. Шо про нього можн сказати, без розуміння процесів кіномистецвта. Хіба два моменти і то на основі декльком епізодів перемотаних від початку до кінці. Перший, це крупний план облич героїв, котрі закривали загальну картину подій, котрі висвітлені були слабувато. Це повтрюсь, лише із тих декількох епізодичних хвилин перегляду із загального часу. Хоча є деякі локаційні подбіності. Дугий, це більше особистісний, бо якось група розслаблено йшла такою місциною де є аномалії та різні небезпеки, чи то мені так здалося. У грі там звичайно можна бігати туди сюди вільніше, проте якщо було знайомство із деякими кнагами із всесвіту (ще колись давно, давно), то там кожен перехід і просування групи були надзвичайно зібраними (в переважній більшості). Тож може трохи не вистачило, щоб мені вловити атмосферу. Проте й таке кіно треба вміти зняти, тож букви писати легко, а зробити такий проєкт потрібно багато зусиль та знань.
Отже насправді в ігри зараз не граю та й не хочеться, проте "Сталкер 2" зайшов з іншого боку, попри те, що там бігають ще й мостри. Хоча на початку та лише декілька песиків, самса на ножках (псевдоплоть) і один кровосісь пробігав, але майже в невидимому режимі. Тобто зайшов із того боку озвучки, бо вона виконанана професійними українськими акторами та ймовірно іншими відомими людьми (не було поглибленого пошуку інфомрації).
Тож перегляд першої частини проходження на Ютубі від стрімера tremba, більше схоже на якесь кіно чи серіал, бо голоси файні і є сюжет. Любителям лайливих слів теж сподобається, бо тепер подекуди ними добре приправлено й емоційно підкріплено деякі ситуації. Також, як пише Unian, там по радіо (у грі), лунає багато української музики як старішої так і сучасної.
не скажу, що буду далі все дивитись, проте все надзвичайно файно, як гра, так і якісний український контент українською.
Неактивний лінк на перше віде проходження "Початок" - https://www.youtube.com/watch?v=6HY_mRzero4
Серіал "Кобра Кай"
https://www.youtube.com/watch?v=TXzPaCbpAHc
Шостий сезон другої частини вийшов цікавий. Багато драматичних поворотів та бойові змагання, які подібного формату не показували раніше. Точніше деякі бійки були в попередніх сезона у школі чи міжфракційні грпові, але цього разу це офіціна боротьба за очки.
Загалом нічого, як для продукту для мас. З одного боку деякі епізоди ніби й цікаві, проте є трошки суму, що бойове мистецтво разом із учаснимкам подібного рівня й такими поважними заходами, висвітлюють як розбишак та в подібному світлі. Однак, шо ту сказать іще, людям треба хліба і видовищ.
Тепер третя частина вийде хто-зна коли...
Гуси у кіно
https://www.youtube.com/watch?v=3kqNRCm7qZg
Ще мені сподобався фільм про гусей. Син із міста приїздить до батька на болота, де його ненько вирощує гусей із важливою місією, щоб вони відновлювали популяцію. Підліток якось захоплюється крикливою малечею, котра вилюплюється у нього на очах й заміщає втикання свого писку у гаджети й інтернет на піклування про пернати. А потім цекають ще захопливіші пригоди. Також добре висвітлено людське суспільстов, що до деякого моменту їх навіть не турбували питання збереження біологічних видів...
Це таке хороше сімейне кіно, тільки не таке щоб комедійне, проте хороше.