Мій батько помер 4 роки тому від раку легень у віці 63 років. При цьому діагнозі біль можна розділити на дві частини: час хвороби і сама смерть. Я пам’ятаю, з якою абсурдної ситуації все починалося. Почалися деякі проблеми зі здоров’ям, задишка, трохи кашель. Випрошували у сімейного лікаря більш глибокі перевірки, такі як КТ, МРТ. Людина платить щомісяця близько 50 доларів за медичну страховку, а щось серйозніше за рентген доводиться просто випрошувати. Спочатку за результатами рентгена поставили помилковий діагноз – пневмонія. Лікували антибіотиками близько двох місяців. А коли він почав задихатися і довелося звернутися до приймального відділення у лікарні, відразу направили на те, що потрібно. Ну а потім… розвели руками, четверта стадія. Потім безкінечна хіміотерапія, безкінечні надії, покращення, потім погіршення. Оперувати було пізно. За півтора року «вилікували».

Боролися за його життя? Так, в останній день. Потім лікар повідомив, що батько житиме, але він не буде у свідомості, його життя залежатиме від апаратів життєзабезпечення. Треба було приймати важке рішення на місці.

Що я скажу… Це копія американської системи охорони здоров’я, самі лікарі в шоці від такої організації лікування, але рішення приймаються десь на іншому рівні, куди простим смертним доступу немає. Мені довелося двічі вчитися медицині – в Україні та тут, в Ізраїлі. Усі ці клятви Гіппократа, медична етика – це слизька прелюдія перед нетрадиційним статевим актом (вибачте за порівняння, це грубо). Без гарантії оплати не приймуть до приймального відділення лікарні, якщо людина при свідомості та її життя не під загрозою. Я це проходив зі своєю дружиною… Давно. Лайно повне...

Найгірше – коли після всього цього бачиш рекламу із закликом звернутися до ізраїльських медиків, тому що ізраїльська медицина «най-най». Просто вершина лицемірства і розвод людей, які хапаються за останню надію і готові платити.

ліки від раку знайдено. То де вони, бляха?!

Мене дуже давно непокоїть це питання.

Я про батьків, які, ніби, ще не старі (64 і 63 роки)

Я теж помітив у своїх батьках зміни після 60 років, більше у сприйнятті та підходах до вирішення рутинних завдань або проблем. Вони почали змінюватися. Мені здається, найправильніше – це сприймати їх такими як є, не намагатися навчити – не вийде. Я намагався. Зараз просто спрямовую на більш прості шляхи у вирішенні кожноденних завдань, а коли не виходить – роблю сам.

Дякую вам за проникливість. Нехай у вас буде все так, як ви самі хочете.