Причина слабкої економіки

Вся моя трудова діяльність пов’язана з великими промисловими підприємствами. Більше того, декілька років я займався саме питаннями розвитку, впровадженням нових технологій чи будівництвом нових промислових об’єктів. Займаючись цими питаннями, я провів дуже багато зустрічей з різними людьми. Це були як переговори наживо, так і у онлайн форматі.

Виконуючи свої обов’язки, я дуже часто зіштовхувався з перешкодами, які в кінцевому підсумку не дозволяють нічого нового збудувати чи впровадити. Як наслідок, великі промислові об’єкти, які є основою економіки цілої країни, не розвиваються, перебувають у стагнації або й взагалі занепадають. З часом я дійшов висновку, що існує тільки одна причина цього. Вгадаєте? Думаю, ви б могли назвати:

• відсутність власних значних запасів нафти і газу;
• старі неефективні технології, які залишилися у спадок від Радянського Союзу;
• відсутність зони вільної торгівлі, адже великі ринки розвинених країн намагаються захистити себе від наших товарів, обкладаючи їх додатковим митом;
• відсутність ефективної взаємодії між нашими науковими установами, проектними організаціями і промисловими підприємствами
• ... і ще приблизно 2567 причин.

Все це так, перечислені причини важливі, але з ними можна і треба боротися. Існують ефективні рішення кожного з цих питань. Є інша, практично непереборна перешкода розвитку економіки, це пряма залежність від політичної ситуації. Інвестори чи власники великих підприємств просто не впевнені що буде завтра, відтак їм не хочеться вкладати гроші, які, до речі, вони дуже люблять, у проекти, прибутки від яких можуть отримати інші люди. Наведу конкретні приклади.

На моїй попередній роботі, де я займався впровадженням і будівництвом нових промислових об’єктів, кінцевою метою презентації будь-якого проекту був розрахунок терміну окупності. Тобто скільки років потрібно, щоб новий проект себе окупив і почав приносити прибуток. Для прикладу, в Європі хорошими перспективними проектами вважаються ті, які мають термін окупності 10 років, а великі корпорації мають стратегії розвитку на 50 і більше років наперед.

Коли я презентував один із проектів, яким я займався, з терміном окупності 5 років, власник підприємства сказав, що "я стільки не проживу". Те, що в більшості країн світу вважалося б чудовою ідеєю, в нас в Україні є нежиттєздатним. Тоді я не зрозумів його слів, але пізніше все стало зрозуміло. Через п’ять років підприємство вже було зупинене і потопало в боргах через різні судові справи.

Інший приклад. Нещодавно я змінив роботу і зараз працюю на ТЕЦ. Такий ласий енергетичний об’єкт кожні кілька років змінює власника. Його то передавали місту, то приватизовували, то виставляли на аукціон. Тим часом обладнання, встановлене на цій ТЕЦ, вироблене ще у 60-х роках. Теперішні власники не хочуть вкладати ні копійки у розвиток об’єкту, оскільки на нього вже є нові охочі, і схоже, що від того чи хоче його хтось продавати, мало що залежить.

Як не дивно, в такій ситуації може допомогти лише "чужий дядя". Поруч розташоване велике фермерське господарство. 20 років тому туди зайшов великий інвестор з Данії і відтоді це підприємство не просто успішно працює, а й стрімко розвивається. Люди, які там працюють, розповідають небачені для України речі, які полягають у достойній зарплаті, соціальному захисті, нормальному забезпеченні інструментами для роботи та іншими фантастичними для нашої економіки речами. Влада боїться відлякати іноземного інвестора нашим періодом "дикого капіталізму", тому він спокійно собі працює і з упевненістю дивиться у завтрашній день.

Підсумовуючи вище сказане, я можу спрогнозувати, що, навіть за умови завершення війни, наше покоління точно не побачить розвиненої економіки. І причина лежить не так в економічній площині, як у політичній і судовій. Ці дві гілки влади поки що не можуть забезпечити стабільних і однакових умов гри великих економічних гравців.