Привіт, друзі! Сьогодні у мене був доволі насичений культурний вихідний. По-перше, ми з дружиною завжди намагаємося скористатися безкоштовним квитком до дня народження, який дарує Планета Кіно. Звісно, це не означає, що ми не ходимо в кіно в інші дні, але така можливість нагадує нам, що не варто постійно сидіти вдома. Як я вже писав у якомусь дописі, такі свята, як День святого Валентина, змушують нас пригадати, що варто дарувати квіти чи просто проводити більше часу разом. Дехто робить це регулярно, а хтось постійно заклопотаний і відкладає приємні моменти на потім. Так само й акції на кшталт безкоштовного квитка – це привід зупинитися, усвідомити, що ми можемо просто сходити в кінотеатр удвох, без дітей, хоч на кілька годин.
Втім, для цього потрібно знайти когось, хто посидить із нашим наймолодшим, бо старші діти ще не настільки дорослі, щоб залишатися з ним самі. Саме тому ми рідко вибираємося кудись удвох. Але цього разу все вдалося: ми скористалися нагодою, адже квиток діє ще тиждень після дня народження. Дружина отримала квиток майже безкоштовно (за 1 гривню), і ми поїхали.
Хотіли відійти від банальних виборів і подивитися щось нестандартне, не блокбастер, але, на жаль, у репертуарі нічого справді цікавого не знайшлося – лише фільм жахів, якась документалка та ще щось не надто привабливе. Тому довелося йти на новий фільм Marvel – Капітан Америка 4. Відгуки про нього різні, фанати писали не надто захоплені рецензії. Але відгуки – річ суб’єктивна, і часто вони не зовсім справедливі. Врешті-решт, фільм виявився не таким уже й поганим. Звичайно, Marvel випускали й значно кращі стрічки, але цей – міцний середнячок, який дозволяє просто приємно провести час.
Проте найбільше емоцій у мене викликала не сама стрічка, а відвідування художньої виставки. Ми заглянули на експозицію робіт Володимира Лисака – художника-декоратора Львівської національної опери, який працював там з 1967 по 1991 рік. Виставка проходить у центрі міста, у приміщенні колишнього Укрсоцбанку. Там є великі зали, які чудово підходять для подібних заходів.
Головна особливість виставки – це не традиційні картини, а театральні завіси, які використовувалися у виставах. Це величезні полотнища, одне з яких можна побачити на моїх фото. Воно заввишки приблизно три поверхи. Окрім цього, експонувалися фотографії, етюди та ескізи цих завіс, що дає змогу побачити, як вони створювалися.
Я не надто цікавлюся високою культурою, художнім чи образотворчим мистецтвом, на жаль. Це більше захоплення моєї дружини. Вона малює набагато краще за мене, любить різні творчі штуки – усілякі поробки, цікаві декоративні речі, наприклад, кашпо для вазонів чи різдвяні вінки. Вона в мене творча натура. Хоча за освітою юрист і зараз у декреті.
Про Володимира Лисика я, чесно кажучи, нічого не знав до того, як дружина сказала, що хоче піти на його виставку. Він помер ще у 1991 році, тож уже доволі давно. Але зараз його донька, яка теж художниця, організувала цю експозицію. Вона ж сьогодні і розповідала про батька та його роботи. Це називалося кураторським супроводом – не зовсім екскурсія, але вона ділилася цікавими фактами, і ми час від часу слухали її, поки ходили залами. А їх там було кілька.
На жаль, ми, як завжди, були обмежені в часі, бо не могли залишити малого надовго, а ще треба було встигнути повернутися, адже маршрутки в нашу сторону в неділю їздять недовго. Тому переглядати все детально часу не вистачило. Проте навіть цього часу мені вистачило, щоб побачене мене вразило. Картини й ескізи були фантасмагоричні, сюрреалістичні. Чесно кажучи, його ранні роботи нагадали мені химерні радянські мультики – ті, які начебто для дітей, але настільки дивні, що здається, ніби їх створювали люди під психотропами. Можна згадати хоча б «Пластилінову ворону» – не сюжетно, а за атмосферою. Чомусь це єдиний мультфільм, назву якого я запам'ятав, але це не зовсім вдалий приклад, є кращі, які, таке враження, створювалися під якимось психотропними речовинами, ЛСД чи щось подібне 🤪.
Ще деякі роботи Лисика нагадали мені карти Dixit. Хто грав у цю настільну гру, той зрозуміє: це такі ілюстрації, в яких можна знайти безліч сенсів, загадати їх так, щоб інші гравці здогадалися або, навпаки, не вгадали.
Було б круто, якби в нас було більше часу. Ми пробіглися залами, провели там менше години. Але якщо колись ще експонуватимуть творчість Володимира Лисика, то, можливо, завітаємо знову – і цього разу переглянемо все уважніше. А сьогодні я зробив багато фотографій. Зараз, коли працюю над цим дописом, переглядаю їх і ще раз дивуюся фантазії цього художника-декоратора, який стільки років створював оформлення для Львівської національної опери.
