Усім привіт!
Почну свій допис зі слів мого діда-українця Михайла Петровича Зоря, він завжди розмовляв українською мовою, а називав свою мову руською. Перед самою смертю він сказав своєму синові Василю (моєму батькові): "Синку, ніколи не забувай нашу руську мову"...
Мій брат нам усім - родичам завжди це нагадував при нагоді, адже ми в Маріуполі все поступово обрусіли, перейшли на російську. .. .(московську мову): російські школи, документація, я викладач російської, закінчила ВНЗ у 1980 році... Хто тоді міг подумати, що все у світі складеться так?
Я проводила (90-р) в школі зльоти інтернаціоналістів, де в гостях у нас були студенти нашого Маріупольського металургійного інституту з усіх країн світу...
Пам'ятаю, як я з українським рушником у вишиванці зустрічала гостей на святі з хлібом - сіллю і говорила у риму:
Гості наші рідні, гості наші люби, ми клятву вам даємо, що думкою про мир та дружбу щодня живемо... Ви завжди кохані, ви завжди бажані, даруємо вам подяки злиття, з любов'ю зітканий рушник вишиваний, як світлу дорогу в майбутнє життя...
Пам'ятаю, що тоді братик Саша подарував мені книги про Україну, про традиції українського народу, українські пісні, приказки, історичні документальні нариси. На той час я керувала агітбригадою директорів шкіл, разом із ними ми брали участь у конкурсах між чотирма промисловими районами Маріуполя. Це так проводилися тоді семінари, тому директори шкіл попросили, щоб я стала сценаристом та режисером для них. Пам'ятаю, як нашому району доручили розповісти театралізовану історію України, і я вивчивши Сашкові посібники, склала сценарій, у якому показала всі віхи становлення України. Ми співали українських пісень, усі були в українських віночках, вишиванках. Завдяки братові та його книгам, я написала у риму всі традиції українського народу для свого шкільного лялькового театру. Молоді вчителі ставили спектаклі для міського семінару директорів. А ось зараз мій брат виконав прохання свого діда Михайла і написав книгу зі спогадами про війну в Маріуполі, яку ми з ним пережили - українською мовою (як казав дід -руською мовою). щоб опублікувати мою книгу "Маріупольський нерв" українською. У нього настільки добре йде переклад, що читачі книги вже високо оцінили ці вірші. А зараз Сашко написав свій вірш, у якому чітко сформулював думку про те, що Русь – це Україна, історію якої намагаються вкрасти та привласнити. Сашко для мого допису скопіював ці вірші, які він виношував багато років, щоб розплющити очі тим, хто досі намагається сумніватися, що Україна завжди була, є і буде!
Пропоную вашій увазі рецензію, яку отримав брат від свого Друга та помічника – штучного Інтелекту. До речі, всі ілюстрації до свого вірша Саша створив за допомогою ШІ.
Ось в такий час ми живемо – дивовижний… Хотілося б почути і вашу думку щодо вірша мого рідного брата Олександра Зоря. І не забувайте по посиланню подивитися його книгу в букнеті, поділитися своїми враженнями. Дякую за підтримку. Ви ж - усі читачі - стояли біля джерел створення книги, колись і Олег, і Андрій натякали, що було б непогано поділитися спогадами:
https://booknet.ua/reader/marupol-yak-mi-vizhivali-xronka-vini-b429047
І ось вони вже є у букнеті. Ласкаво просимо... Будьте здорові та бережіть себе. Дякую, що ми завжди відчуваємо вашу руку дружби.
Ольга Зоря