Тепер ясно розумію, що до свого захоплення криптовалютами я прийшов цілком логічно й послідовно. Почалося все з мого захоплення старовинними монетами – а через ті монети пізніше виникла цікавість і до цифрових "коінів".

Три улюблені книги дитинства та їх вплив на все життя

Однією з моїх трьох улюблених книжок дитинства (і років до 16) був "Остров скарбів" Стівенсона . Друга – "Донька Монтесуми" Райдера Хаггарда, й третя, найулюбленіша книга юності, "Серця трьох" Джека Лондона: (ах!) кареока білявка Леонсія, пригоди в країні третього світу, й знов... скарби, скарби (хоча, вже не піратів, а індіанців майя). За іронією долі, Джек Лондон не знав, що менш ніж за сто років, з винаходом фарб для волосся, кареокі білявки вже не будуть такою екзотикою. А я...коли вже кілька років зустрічався зі своєю першою дівчиною, раптом допетрав...кареока білявка... та то ж не просто так!..Тригер підсвідомості, закладений однією з улюблених книжок дитинства, таки своє "відпрацював" в реалі вже в дорослому віці.

"І він кивком вказав у ту сторону, де Леонсія, сидячи на тюках з багажем, заради розваги заряджала вінчестер".
✍ Джек Лондон, "Серця трьох" (с).

"Островом скарбів" я зачитувався найбільш малим. Особливо, розглагольствування Джона Сільвера біля бочки з яблуками про те, що "гроші положені в банк – і тепер дають солідний процент" закарбувалося малому на все життя, стосовно того, як має жити справжній "джетльмен удачі": поки є якась база у вигляді ренти з банку, можна і пошльондратись на "Еспаньолі" у пошуках чогось більшого. І ці інсинуації впливали не тільки на мене, а й на друзів. Оскільки в мене є цікава риса впливати на тих, хто поряд. Але не так як впливає отой типаж, який я недолюблюю (ті, що люблять впливати заради самого впливу, бути якимось там "вожаком")... в мене вплив завжди виходив якось ненароком, як хаос, який просто приходить і накриває – просто мій захват і вогонь до якогось діла дуже передаються іншим. Але тільки якщо той захват справжній, а не надуманий. Так було і в дитинстві зі скарбами. Коли мене на літо віддавали у передмістя до бабусі, ми з друзями любили грати в "пошук скарбів". Шибеники, ми "шлялися" по всій окрузі. За Рудоремонтним заводом на Бадині є сосновий ліс. Я там закопував банки з радянськими монетами, малював карту, а друзі мали знайти той скарб (я при цьому грав роль "полоненого пірата", нічого не підказував, але бродив з ними і з хіхіхом спостерігав за усім цирком). Одну з банок так і не знайшли, і отут підходимо до самого смішного. Коли вже після 30 років я займався нумізматикою, бачив, що деякі радянські монети коштують сотні долларів, то перерив спершу загашники своєї квартири в пошуках карти до свого ж кладу. Потім – загашники бабусиної хати, ба навіть сараї. І, в решті решт, просто бродив у тому лісі, намагаючись по пам'яті пригадати, де ж я його, сука, зарив у свої вісім років...

Три монети з сундука капітана Флінта

Серед багаточислених монет, які в мене були (ні, не в 8 років, коли я закопував, а вже в дорослому віці), найулюбленішими стали португальські 20 Reis 1883 року. Хоча, це зовсім не дорога монета. Не золота, не срібна...зате ці бронзові монетки для мене дуже символічні, адже дата їх карбування співпадає з датою написання роману "Острів скарбів" (1883). Оскільки англійські пірати грабували в основному іспанські та португальскі кораблі, в сундучку справжнього капітана Флінта того часу, серед іншого, цілком могли бути саме такі монети.

Фото автора.

Всього 20 Reis 1883 в мене було три штуки, я їх давно продав, і тепер шкодую... бо не все вимірюється грошима (так, дещо смішно й тавтологічно звучить, з урахуванням, що 20 Reis 1883 – то також гроші).

Тепер хочу, як закінчиться війна й відлагодиться логістика, знову купити таку монетку на аукціоні, але вже не для спекуляції, а просто для себе. Було б чудово читати своїй дитині перед сном "Острів скарбів", та, дочитавши роман до кінця, раптом дістати таку монетку "від капітана Флінта", й подарувати малому... ви так не вважаєте? Це ж дуже важливо, з маличку відверто вірити в казку та пригоду – глобально в своєму житті я не шкодую про цей свій сформований аспект особистості (хоча є й інші аспекти, за які шкода, і над якими досі мушу працювати).

Фото автора.

✍ Богдан Карасьов, 23 квітня 2022 р.