My entry for @jerrybanfield's Supernatural Writing Contest SWC. The last farewell to my grandfather. Останнє прощання мого дідуся.

Hello dear readers of my blog. A few days ago, my friend @cranium shared an interesting link in the chat Discord of the Ukrainian-Belarusian community. It was a contest from @jerrybanfield. By this link, you can go and read more about the terms of the competition.

Привіт шановні читачі мого блогу. Кілька днів тому мій друг @cranium поділився цікавим посиланням у чаті Українсько-Білоруської спільноти. Це був конкурс від @jerrybanfield. За цим посиланням ви можете піти і прочитати більше про умови конкурсу.

My husband @artem-sokoloff made a photograph

Honestly, I hesitated for a long time: to write or not to write. Open the shower or keep it in yourself. My story is very personal and important to me. When I told this story to my mother, she did not believe me. She said that this was not the case. She laughed at me. And I was very hurt and annoyed. Then I told this story to my husband. He believed me. Today I dared to tell you this case too. I ask you very much in advance, if you feel it is false or ridiculous, then please go past my story. Do not delay.

Чесно кажучи я довго вагалася: писати чи не писати. Відкривати душу чи тримати це в собі. Моя історія - дуже особиста і важлива для мене. Коли цю історію я розповіла моїй мамі, то вона не повірила мені. Вона казала, що так не буває. Вона сміялася з мене. А мені було дуже боляче і прикро. Потім я розповіла цю історію моєму чоловікові. Він мені повірив. Сьогодні я наважилася розповісти і вам цей випадок. Я дуже прошу заздалегідь, якщо вам видасться це неправдою або смішним, то будь ласка, прйдить повз моєї історії. Не затримуйтесь.

This story is sad. At least for me. I'll tell you about my grandfather. About his death and his farewell to me. My grandfather was Vasily, he was born in distant 1933. My grandfather worked all my life. He traveled a lot of interesting places. It was very interesting for me to listen to his stories. My grandfather married my grandmother. My grandmother then had two children: my mother and my uncle. It turns out that my grandfather was not the biological father of my mother. Not a biological grandfather he was and me. But he was native. The poorest man to me. Nobody in my life liked me like my grandfather. I had a special relationship with my grandfather. It happened in my mother's life that she had parted with my father. My grandfather replaced me and my father. We often walked together, drew, went to the amusement park. My grandfather loves to treat me with ice cream. Special ice cream. Grandfather delicious ice cream. He was strong and responsible. It so happened that during his life I was the only granddaughter. All my grandfather's love was for me. There was a terrible time. Evil disease overcame him. He became feeble. He lay for two years as a vegetable. I did not have time, but came to my grandfather. I wanted to chat with him, hug ... and I could not. My grandfather understood, by voice I recognized me and began to cry. He cried silently but bitterly. I also cried of this powerlessness.

Ця історія сумна. Принаймні для мене. Я розповім вам про мого дідуся. Про його смерть і про його прощання зі мною. Мого дідуся звали Василь, він народився в далекому 1933 році. Все життя дідусь працював. Він об'їздив багато цікавих місць. Мені було дуже цікаво слухати його розповіді. Мій дідусь одружився з моєю бабусею. В моєї бабусі тоді вже було двоє дітей: моя мама і мій дядько. Виходить, що мій дідусь був не біологічним батьком моєї мами. Не біологічним дідусем він був і мені. Але він був рідним. Найріднішою для мене людиною. Мене ніхто в житті так не любив, як мій дід. В мене з дідом був особливий зв'язок. Так сталося в житті моєї мами, що вона розлучилася з моїм батьком. Дідусь мені замінив і маму, і батька. Ми часто гуляли разом, малювали, ходили в парк розваг. Дідусь любиіив частувати мене морозивом. Особливим морозивом. Дідусевим смачним морозивом. Він був сильним і відповідальним. Так сталося, що я при його житті була єдиною онучкою. Вся любов діда була для мене. Та настав страшний час. Зла хвороба здолала його. Він став немічним. Він два роки лежав, як овоч. Я не дуже часто, але приходила до діда. Хотіла з ним побалакати, обійняти... та я не могла. Дід розумів, по голосу впізнавав мене і починав плакати. Він плакав безшумно але гірко. Я від цього безсилля теж плакала.

Terrible March 2008 came. For someone it was the first spring in life, for someone's first love, and for my grandfather it was the last spring. I was on the fourth month of wraps. Before I got pregnant, I fell into a terrible accident. The state of my health after the accident was threatening to carry the baby. I spent the first three months in a hospital. When I was discharged from the hospital, I went to live and give birth to my grandmother and my grandfather. My grandfather so much dreamed of seeing my baby. But that did not happen. Not destined His time was set aside. One day, the day before my grandfather's death, I was visiting my aunt. I was sitting in a chair and watching TV. Suddenly, in front of my eyes, a large black spider began to descend from the ceiling. My legs blew bad fears. I am very yooyusya spiders. But he went down and hid behind the closet. For some reason, then, I thought it was a spider of death. When the aunt came to the house, I told her: "Luda, tomorrow our grandfather will die." That's what happened.

Прийшов страшний березень 2008 року. Для когось це була перша весна в житті, для когось перше кохання, а для мого діда це була остання весна. Я була на четвертому місяці вагтності. Перед тим, як я завагітніла, я потрапила в страшну аварію. Стан мого здоров'я після аварії був загрозливим для виношування дитини. Перші три місяці я провела в лікарні. Коли мене виписали з лікарні я поїхала жити і народжувати в село до моєї бабусі і мого діда. Дід так сильно мріяв побачити мою дитину. Та не сталося того. Не судилося. Його час був відведений. Одного дня, за день до смерті діда, я була в гостях у моєї тітки. Я сиділа в креслі і дивилася телевізор. Раптом перед моїми очима зі стелі почав спускатися великий чорний павук. Мої ноги онеміли бід страху. Я дуже сильно юоюся павуків. Та він спустився і сховався за шафою. Чомусь тоді я подумала, що це павук смерті. Коли зайшла тітка до хати, то я їй сказала: "Люда, завтра дід наш помре". Так і сталося.

The next day brought trouble. But at first everything was fine. Even more than good. In the morning I went to guide my grandfather. When I went to my grandfather's room, I did not believe my eyes. For two years of lying, my grandfather could get up. He even tried to speak some sentences. I was happy and very happy. I did not know then that sometimes before death it happens. I did not know. Do not say goodbye Not hugged. I sat a little bit at my grandfather, and went back to my aunt. At the sunset there was a terrible call. Granny called. She cried a lot. Said that my grandfather is no longer. I ran to their house as quickly as possible. I was running and thinking, and maybe my grandmother was wrong? Maybe he just sleeps? Ran, ran into the house. Hug my grandfather No ... not sleeping ... He went away. Forever gone from me From the blindfolded eyes of the grandfather rolled tears. Failed That night I was left lying in their house. We have washed our grandfather, we have put on it, lit a candle in his room, put an icon and prayed that God would take his soul to himself.

Наступний день приніс біду. Та спочатку було все добре. Навіть більше, ніж добре. Зранку я пішла провідувати діда. Коли зайшла до кімнати діда, то не повірила моїм очам. За два роки лежачого стану мій дід зміг встати. Він навіть пробував говорити якісь речення. Я була щасливою і дуже раділа. Я не знала тоді, що іноді перед смертю так буває. Не знала. Не попрощалася. Не обійняла. Я трошки погостювала в діда, та пішла назад до тітки. На заході сонця пролунав страшний дзвінок. Дзвонила бабуся. Вона дуже плакала. Сказала, що мого діда більше нема. Я бігла до їхньої хати так швидко, як тільки могла. Бігла і думала, а може бабуся помилилася? Може він просто спить?. Прибігла, забігла в хату. Обіймаю діда. Ні... не спить... Він пішов. Назавжди пішов від мене. З закритих очей діда котилися сльози. Відмучився. Тої ночі я лишилася ночувати в їхній хаті. Ми помили діда, вдягли його, запалили свічку в його кімнаті, поставили ікону і молилися, щоб Боженька забрав його душу до себе.

That night I fell asleep quickly. Nervous perenapulha made itself felt. My grandmother went to sleep, my aunt also slept with us. This night there was a strange event. A strange event for you. And I know that it was. At night I woke up from feeling something unusual. The street was full moon. The light of the moon flooded the rooms. I turned my head towards my grandfather's room and saw him. The passage between the rooms was my grandfather. He leaned on the doorway and looked at me. I wanted to get up and run to him, but I realized that my grandfather just said goodbye to me. I know for sure that that was the grandfather. The next day, the husband of my aunt (his name is Sergei) said that my grandfather came and to say goodbye to him. At the same time, when he came to me at night. My aunt's husband told me I was asleep. Suddenly, he heard that he was knocking at the window with his stick. Three times knocked. No one could come from foreign people, because in our yard is a large Alabai breed dog. Sergey heard a knock, then immediately ran out to the street. There was no one there. Only the dog cheerfully wagged his tail. That is the story of me. Such a case occurred in my life.

Тої ночі я заснула швидко. Нервова перенепруга давала про себе знати. Поруч лягла спати моя бабуся, тітка теж ночувала з нами. В цю ніч сталася дивна подія. Дивна подія для вас. А знаю, що так і було. Вночі я прокинулась від того, що відчула щось незвичне. На вулиці був повний місяц. Світло місяця заливало кімнати. Я повернула голову в бік дідової кімнати і побачила його. В проході між кімнатами стояв мій дід. Він спирався на дверний пройом і дивився на мене. Я хотіла встати, побігти до нього, та я розуміла, що дідусь просто прощається зі мною. Я точно знаю, що то був дідусь. На наступний день, чоловікк моєї тітки (його звуть Сергій) розповів, що мій дідусь приходив і до нього прощатися. В той же час, коли приходив до мене, вночі. Чоловік моєї тітки розказав, що вже спав. Раптом він почув, що зхтось палицею стукає у віконце. Три рази стукали. Із чужих людей не міг прийти ніхто, бо в нашому дворі велика собака породи алабай. Сергій як почув стук, то відразу вибіг на вулицю. Та нікого там не було. Тільки собака радісно виляла хвостом. Ость така в мене історія. Такий випадок стався в моєму житті.