Перші згадки про Сокирянщину - ХVІ століття, коли османські війська загарбали Молдову і Буковину, селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в ліси. Втікачів приваблювали непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, джерельна вода, кам'яні печери. Легенди розповідають, що люди прийшли з сокирами, щоб розчистити місце для житла! І їх стали звати "сокирчинами", а потім цю ж назву отримали поселення. Близькість до Молдови, спілкування з сусідами, зв'язки, спричинили зміну українського "сокира" на молдавське "секуре", що й призвело до появи іншого варіанту назви Сокиряни, яка існувала до 1944 року. . До недавна вважалося, що найдавніша письмова згадка про Сокиряни датується 1666 роком, але є картографічні матеріали раніших років на яких уже позначено населений пункт Сокиряни. Основним заняттям жителів села було скотарство, землеробство і ремісництво. 1771 році у Сокирянах налічувалося 37 дворів, у 1772 тут почала діяти ярмарка. У 1812 році після приєднання Хотинської райї до Російської імперії, Сокиряни стали волосним центром Хотинського повіту Бесарабії. Порівняно з іншими регіонами Російської імперії, становище селян Бесарабії було значно кращим, тут не було крінацтва, селяни були особисто вільними, але мусили відбувати повинності на користь поміщиків за користування землею у 1819 році це право ще раз узаконилося. Аграрна реформа 1868 року на Бесарабії мало чим покращила становище сокирянських селян. Навпаки вона прискорила їх обезземлення, якщо до реформи в Сокмрянах було 89 безземельних господарств, то після її проведення стало 113. Лише у 1864 році в Сокирянах відкрито початкову школу, де навчалися 33 учні, в основному діти заможних громадян. Для інших шлях до грамоти був закритий. Бо за навчання потрібно було платити і грішми, і зерном. Тому і в Сокирянах, і у волості панувала неписьменність. У першому номері "Бессарабського календаря-ежегодника" за 1910р. відзначалося, що у кінці XIX століття у найбільшому селі Романківцях з 2119 жителів знали грамоту 114 чоловік, з них 10 жінок. У початковій школі навчалося 30 хлопчиків і 5 дівчаток". В інших селах було ще гірше. Крім кількох чоловік, грамоти ніхто не знав. З другої половини XIX ст. Сокиряни отримали статус містечка. У 60-х роках XIX ст. ту вже працювали гуральня, пивоварний завод, 12 свічкових заводів, 3 водяні млини та кілька салотопних заводів. Наприкінці XIX століття у Сокирянах з'явився невеличкий маслоробний завод, два примітивних підприємства по виготовленню мінеральних і фруктових вод, почав розвиватися лісорубний промисел, зростає кількість населення у 1875 році тут вже налічується 836 дворів. У 1908 році в містечку виникло товариство взаємного кредиту. Сокиряни стали важливим центром торгівлі хлібом, лісом та худобою. Тут продавали щотижня 300-400 коней і 200-300 овець. Значних розмірів набула торгівля м'ясом наприклад генералу Лішину належало 17 м'ясних лавок. У січні 1918 року у Сокирянах була встановлена радянську владу. Незабаром містечко окупували австрійські війська. У листопаді 1918 року Сокиряни зайняли румунські війська. Після прилучення 28 червня 1940 року північної частини Буковини та Хотинського повіту до УРСР в складі СРСР, в Сокирянах почалася докорінна перебудова. 11 листопада 1940 року Сокиряни стали центром району 7 липня 1941 року румунські війська зайняли Сокиряни і встановили режим воєнної диктатури, а уже в кінці місяця був створений концентраційний табір, куди з різних місць області зігнали понад 20 тис. чол. За роки окупації з Сокирян було вивезено в концтабори та каторжні роботи до Німеччини та Румунії 5700 чоловік, з яких 4800 там загинули. 23 березня 1944 року Сокиряни було звільнено від фашистів гвардійцями 136-го стрілецького полку 42-ї гвардійської дивізії. У сімдесятих роках Сокирянський район входив до складу Кельменецького району, а з 1965р. включає в себе 29 населених пунктів, площа району 668 кв. км. З 24 серпня 1991 року наш район увійшов до складу Незалежної України. З а часи незалежності в районі чимало зроблено по структурній перебудові економіки реформуванню власності, формуванню ринкового середовища. Економічний і соціальний розвиток району передбачає в перспективі зростання темпів приросту обсягів промислової продукції, підвищена врожайності сільськогосподарських культур, відновлення поголів'я худоби і недопущення спаду виробництва тваринницької продукції, зміцнення фінансового стану суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва залучення інвестицій, в тому числі іноземних. Враховуючи природно-кліматичні умови, географічне розташування можливості Дністровського водосховища, заслуговує уваги ідея створення Сокирянському районі туристично-рекреаційної зони. Сокирянський район розташований у східній частині Чернівецької області і займає територію близько 0.7 тисячі квадратних кілометрів. Район межує з Республікою Молдова, Хмельницькою та Вінницькою областями України. Відстань від м. Сокиряни до обласного центру - м. Чернівці - 156 кілометрів. Слід відмітити, що район розташований у «тупикові зоні регіону». За адміністративно-територіальним поділом Сокирянський район включає м. Сокиряни та 28 сіл. Крім того, на території району розташоване м. Новодністровськ, яке з 1 січня 2001 року набуло статусу міста обласного підпорядкування. Районний центр Сокиряни лежить в долині маленької річечки Сокирянки , яка впадає Дністер - гордість і прикрасу краю. Місцеве самоврядування на території району здійснюється через 21 сільську та Сокирянську міську раду, районну раду та їх, виконавчі органи. Населення району (без м. Новодністровськ) становить 48.9 тис. чол. На території району розташовані три залізничні станції: ст. Сокиряни, ст. Романківці ст. Васкауци. Мережа автомобільних доріг з твердим покриттям налічує 238.7 км, що забезпечує нормальне автомобільне сполучення між усіма населеними пунктами району, з м. Сокиряни та з обласним центром - м. Чернівці. До інфраструктури району входять понад 380 підприємств, установ та організацій різних сфер діяльності та форм власності.
