Подорож до Сицилії. Частина 2

Подорож до Сицилії. Частина 1

Сiao Sicilia

«Сiao» - саме так вітаються всі італійці при зустрічі.

Вони роблять це із посмішкою та завжди виглядають надзвичайно привітними навіть із людьми, з якими вони бачаться вперше.

Аеропорт міста Катанія зустрів нас саме посмішками та надзвичайно гарною сонячною погодою. Щойно вийшовши із літака ми відчули дивний аромат місцевого повітря, що було наповнене запахом невідомих нам місцевих рослин та морським бризом.

Можливо саме це дивне повітря робить такими люб'язними та привітними місцевих мешканців та значно покращує настрій та самопочуття приїжджим.

Хоча сам аеропорт важко було назвати новим, і, звичайно, він значно поступався у розкоші технологічності аеропорту Риму, проте, він мав свій колорит та здавався дещо затишним.

Оскільки нас зустрічали, то до кінцевого місця нашого маршруту ми мали проїхати автомобілем. Автомобільна паркова розташована одразу поруч із аеропортом, що після двох перельотів не могло не радувати.

Необхідно обов'язково зазначити, що південь Італії, та, у свою чергу, Сицилія разюче відрізняються від динамічної та значно багатшої півночі цієї країни.

Мешканці півдня Італії мають навіть дещо зовнішні відмінності від своїх північних співгромадян, у них свій менталітет, зовсім інше ставлення до динаміки життя та вони розмовляють власним діалектом.

Між південними та північними регіонами завжди точиться неприхована боротьба у всіх сферах суспільно-політичного життя країни. Південь вважає північан занадто гоноровими та егоїстичними, а ті, у свою чергу, ставляться до південців як до осіб занадто ледачих та не знатних успішно вести справи.

Загальна бідність регіону дещо помітна у порівнянні з північчю країни, однак до українських реалій їм ще необхідно пройти довгий шлях «рішучих реформ» )

Аеропорт Катанії знаходиться на околиці міста, тому ми одразу, минаючи місто, автобаном вирушили до міста Ріпосто.

До речі, автобани у Сицилії платні, однак ціни на них, навіть за нашими мірками помірні. За проїзд відстані приблизно у 70 км ми заплатили 1 євро.

Сам автобан виглядав не дуже новим, однак він був у нормальному стані та не мав тієї скаженої кількості ям, якими можуть незрівнянно пишатись наші рідні українські автошляхи.

Проте, варто зазначити, що узбіччя дороги було вкрито великою кількістю різного побутового сміття, що вже робило Сицилію рідною та такою схожою на батьківщину.

Італієць Антоніо, який нас зустрічав та віз до місця призначення, пояснював, що серпень – це місяць відпусток, а тому місцеві комунальники, які і так були на Сицилії не дуже завзятими та активними у плані роботи, у більшості своїй відпочивають. Тому ситуація із сміттям на узбіччях до вересня точно не покращиться.

Час у подорожі до Ріпосто минув швидко, оскільки все довкола було цікаве та незвичне, а Антоніо, виявляється, непогано знав англійську та активно коментував місця, які ми проїжджали.

Для себе я дізнався, що моя англійська все ж не така погана, як я думав раніше, і я на превелике диво зміг згадати весь словниковий запас, який колись мав щастя набути у школі та універі.
Можливо до цього, мені невідомого феномену, мало відношення сицилійське повітря…

За цей невеличкий проміжок часу я також зрозумів, що українці та італійці (принаймні південні) дуже схожі між собою менталітетом та відношенням до способу життя, тому не мало б виникнути жодних проблем у подальшому спілкуванні із сицилійцями та подальшому нашому перебуванні на цьому острові.

Ріпосто зустріло нас своїми буденними справами, а якщо точніше, саме їх відсутністю, оскільки ми приїхали до нього у час обіду, що на місцевий лад звався «Сієста», яка розпочиналась о 13.00 і тривала до мінімум 16.00. На вулицях нікого не було, всі крамниці, продуктові супермаркети і навіть місцеві державні установи, включно із відділком поліції були зачинені. Всі відпочивали та набирались сил перед традиційною вечірньою «Фієстою». Чути було лише гудіння вентиляторів наріжних блоків кондиціонерів.

Ритм життя сицилійців мені все більше і більше починав подобатись )

Саме місто було невеличким і розташувалось вздовж моря з одного боку та вузькоколійною залізницею та автобаном з іншого. Мені важко назвати українське місто, з яким Ріпосто можна було б порівняти, оскільки воно було водночас старовинним, затишним та компактним, проте мало розвинуту інфраструктуру, громадський транспорт, швидкісну залізницю, новобудови, супермаркети, затишні кав'ярні та ресторани, а також порт, де швартувались навіть океанічні яхти.

Найвища будівля у місті мала всього шість поверхів та була розташована на одній з центральних вулиць.

Вулиці у місті всі були фактично паралельними та перпендикулярними одна одній, що розділяло місто за квадратами та було надзвичайно зручно для туристів. На вулицях було насаджено безліч різноманітних дерев та зустрічались навіть пальми.

Проте, навіть у цьому невеличкому містечку була проблема із місцями для паркування.

Нарешті ми доїхали до кінцевого пункту у Ріпосто. Це виявилось невеличке (за місцевими мірками) помешкання на першому поверсі у чотирьохповерховому кондомініумі із власною огородженою територією та підземним паркінгом на відстані приблизно 800 метрів до моря, яке унаслідок особливостей місцевого ландшафту було чітко видно з вікна квартири. А з іншого боку можна було побачити окутану густою димкою одну з вершин величної Етни.

І звичайно, після невеличкого поїдання страв середземноморської кухні та не чекаючи кінця закінчення славнозвісної сієсти ми з нетерпінням вирушили до пляжу та моря змивати ще київський бруд.

Як виявилось пізніше, все узбережжя Сицилії фактично було розподілене між невеличкими містами-комунами, що межують одне з одним, тому не дивно, що на пляж нам необхідно було вирушити у сусіднє містечко, яке більш пристосоване для відпочивальників.

Шлях до моря зайняв пішки всього 15 хвилин, а це містечко мало дивну для кожного українця назву «Mascali».

І от ми нарешті на морі.

Далі буде…