Вступ
Гадаю, ні для кого це не буде секретом — кирилиця походить від греків, а саме, від грецького унціального письма, розбавленого додатковими знаками глаголиці й деякими лігатурами, але сучасна форма букв багатьох кириличних народів походить від росіян, неважливо часів Петра Першого або ж часів комунізму. Українська абетка не є виключенням цьому, ба, можна навіть сказати, українці та білоруси були першими народами, на яких російський вплив (та їхня амстердамська абетка) поширювався. Цьому не варто обурюватися чи дивуватися. Так чи йнакше, Московія була впливовою та успішною державою, що дозволяло їй впливати на народи, що до того часу не мали власної писемної традиції. Одним з таких народів, були русини.
Але уявіть собі, на хвильку, гіпотетичний світ, схожий на наш, але де русини (майбутні українці) створили власний писемний кириличний стандарт на п’ятдесят — сто років раніше за московитів (майбутніх росіян). Тепер уявіть собі, що вони змогли зберегти цей стандарт, за допомогою козацької та в майбутньому малоросійської інтелігенції та навіть надати йому друкованої форми. Це — світ Рутенівки, або ж “української абетки без гражданського шрифту”.
Рутенівка це світобудівельна вправа та спекулятивний штучний шрифт, що ставить собі на меті розробити кириличну абетку для української мови без або ж з мінімальним впливом російської амстердамської абетки, також відомої як гражданський шрифт. У цій вправі ми переважним чином зосереджуватимемося саме на графічно-правописному питанні, лиш коротко описуючи самі події, що призвели до її утворення. Починаючи з 1600 років, ми спостерігатимемо за еволюцією цієї дивної абетки, завершуючи початком 20 століття, де наші уявні русини утворять власну державу/держави.
Хоч я гадаю, що попередні три параграфи пояснюють все досить чітко, але знаючи як українці переважним чином ставляться до подібних проєктів, варто написати попередження: рутенівка не створена аби замінити собою чинну українську абетку. Ніхто ніколи вас не змусить цим писати, я не посилатиму листи до міністерства освіти і в найкращому разі, далі цього повідомлення ви рутенівку не зустрінете (у найгіршому, його може використати якийсь журнал). Немає чого турбуватися.
Але рутенівка не може з’явитися з нічого! Перш ніж ми розпочнемо, давайте побалакаємо про історію кирилиці...
Ἱдра, або чому утворився гражданський шрифт.
Гражданський шрифт це, власне, те, з чого походить сучасна кирилка кожного народу, що нею користується. Від сербів, до евенків, вона повсюдна, навіть зараз я (та ви теж) сидячи в інтернеті користуєтеся шрифтом, розробленим Совітською Росією на основі шрифта Петра Першого. Звісно, не кожна слов’янська, не кажучи вже про инші мови користується 100% такою самою кирилкою, як Росія, але її вплив (а якщо точніше — вплив соціалізму) можна побачити неозброєним оком. А історія ґражданки не менш складніша й плутаніша за правила кирилки, багато деталей її утворення часто використовується в антимосковській пропаганді багатьох народів.
Отже, на початку 1660-1690 років, у кириличному світі домінували пів устави
та різноманітні скорописи.
Кожна держава мала власні особливості рукописання, але шрифт друкарень не змінювався от вже десь зо 200, а може й більше років. На даний момент, кирилка має наступні “недоліки”:
- Книжний та скорописні варіанти письма з кожним десятиліттям все більше та більше віддалялися одне від одного, і віддалялися вони або ж до рукописної латинки (про це трохи пізніше) або ж до грецького письма. У останньому випадку, букви починали все більше походити на тодішні грецькі, зі стилізацією під грецькі тих букв, яких грецька не мала. Це робилося не лише задля стилю, але й задля оптимізації та спрощення кириличного шрифту; умови, створені переходом від рукописного до друкованого книговидання.
Навіть якби гражданки не існувало, необхідність змін була нагальною, тож цілком вірогідно, що наступною еволюцією уставу було б повернення її до форм грецьких букв, але з використанням лише прямих та циркульних ліній. Шрифт друкарні Балабанів та болгарські світські книжки 1700-х років тому гарний доказ.
- Латинка, та культура західної Европи тоді була досить модною штукою, і не лише серед правобережних, полонізованих козаків, але й серед московської інтелігенції, ну чи “люду начитаного”. Ба більше, свого часу, між ними та традиційниками було багато суперечок на цю тему, допоки Петро Перший не створив гражданський шрифт як компроміс. Саме так. Гражданська абетка була кирилкою, але на західняцький лад, те, що так люблять обсмоктувати її критики.
- Сама кирилка, будемо чесними, потребувала реформи. Церковнослов'янське дідицтво давало про себе знати: існувало від двух до п’яти букв, що позначали один і той самий звук, багато діакритики ставало не дуже потрібною, або ж взагалі давно не було потрібною та писалося суто зі звички, подекуди ще й помилково, бо втрачалося розрізнення й автоматично на заміну приходило спрощення або ж, навпаки, перемудрування. І це не кажучи вже про грецькі букви, що майже втратили свою доцільність, окрім як запису кириличних чисел та запозичень з грецької. Це робило мову дуже незручною, у порівнянні з тією ж латинкою.
І тому, Петро Перший, а після нього ще й Академія Наук на додачу, не лише утворили нові форми букв, але й стандартизували кирилку: вони відкинули більшість діакритики вкупі з усіма грецькими буквами, легітимізували певні форми написання букв Ѧ/Ꙗ (Я), Ꙋ/Ѵ (У), S/З/Ꙁ (З), Є/Э (Э), тощо.
Але, хоч росіяни це заперечуватимуть, гражданка ласкаво народом прийнята не була. І тим паче, вона не була прийнята рештою слов’янських народів, яка продовжувала писати незмінним пів уставом аж до 19-20 століть, а що, як ми знаємо, приходить в 19-20 столітті?
Правильно! Панславізм та соціалізм.
Період “примирення” з гражданкою для різних народів на диво збігається з посиленням впливу Росії/СРСР на них, коли панславісти або ж комуністи починають успішно нав’язувати власні варіанти гражданки у своїх країнах на заміну вже навіть морально застарілому пів уставу.
Ті, що встигли прийняти його у 19-тому столітті мали більше свободи, щоправда, адже саме так болгарська кирилка зберегла свої юси, а серби з македонцями отримали своє J.
Ті, до яких гражданка прийшла в 20-тому столітті вже особливо вибору не мали, не лише, бо Росія палила та розстрілювала все пов’язане з “буржуйською контрреволюцією”, але й бо мати єдину, всім зрозумілу буквицю було просто вигідніше, коли твоєю світлою мрією було становлення єдиного великого союзу дружніх республік.
Тож, підсумовуючи: хоча багато хто зараз не любить гражданку, і не просто так, вона була вимушеним компромісом у часи, коли альтернатив або не було, або ж вони не були дуже впливовими. Та й строго кажучи, наразі, єдине, що змушує нас мати одні й ті самі форми букв — наші власні скрєпи.
Але з іншого боку, не варто забувати, що гражданка також у певній мірі й нашкодила кирилці тим, що вона перервала генетичну ланку кирилки з грецькою абеткою, натомість, наблизивши її типографію до латинської. Саме тому кирилкісти сьогодні й кричать щодо необхідності реформи, адже наразі, дві типографії настільки близькі одне до одної, що перехід на латинку, на їхню думку, є лиш питанням часу.
Велика Гетьманщина, або ж початок Рутенівки
Смерть Богдана Хмельницького в 1657 році та події, що слідували опісля, в історії України загально називаються “Руїною”, під час якої відбувся не лише занепад козацької державності, але й неофіційний поділ території України на Лівий та Правий береги, наслідки чого можна відчути й досі. Але в нашому світі, Руїна хоча й відбулася, але вона не закінчилася катастрофічною поразкою Гетьманщини. Якимось невідомим чином, Гетьманщина не лише зуміла пережити, але й не впасти в залежність від будь-якої з трьох сторін.
Як вона це зробила — неважливо, головне, що на початок гетьманства Івана Мазепи (1687), Гетьманщина досі незалежна та зберегла більшість своїх територій.
Звідси починається історія рутенівки.
Як ми вже казали раніше, у кириличному світі домінували пів устави та різноманітні скорописи. Гетьманщина також мала власний скоропис, який ми сьогодні кличемо Козацьким. У нашому світі, він особливо не прижився поза документами канцелярій Війська Запорозького, але в світі Рутенівки, де Військо Запорозьке стало офіційною владою, козацький скоропис починає вивчатися в школах, тим самим поступово витісняючи з вжитку застарілий пів устав.
З часом, аби полегшити процес розуміння тексту, почерки цього скоропису (Київський, Луцький, Чигиринський, тощо) починають об’єднуватися в один універсальний почерк, що для зручності ми назвемо Запорозьким. Цей почерк об’єднуватиме не лише різні писемні особливості, але й різні культури, завдяки впливу покозаченої шляхти, Київської митрополії, московсько-донських елементів, та, як це не дивно, арабського письма кримських татар.
З часом, він буде доповнюватися та вдосконалюватися, зі суто військової, Запорозьким шрифтом почнуть писати міщани та письменники, видавши їй нове ім’я: руськоє письмо, русинівка або ж рутенівка.
На момент оголошення Івана Мазепи Князем Священної Римської Імперії (1707 рік), наша рутенівка має такий вигляд, правила та може хизуватися тим, що походить від уставного скоропису кінця 15 століття, тобто, козаки та керовані ними русини тепер мають цілком офіційну, власну писемну практику, незалежну від Петра Першого, та його Амстердамської Абетки.
Розглянемо рутенівку початку 18 століття детальніше:
Як ми бачимо, на відміну від московсько-російської абетки, рутенівка ще не втратила ознаки грецької та старослов’янської абетки. Типова діакритика збережена, вкупі з позиціюванням, необхідністю ставити наголоси та грецькі букви. Збережено також типову форму кириличних букв, але на додачу до цього, певні форми змінилися під впливом поляків, а також додався третій регістр літер, поруч з великим та малим, що зветься “декорумом”.
Розберемо причину появи найнезвичніших форм:
- Форма букви Б здебільшого походить від традиційного написання її у пів уставі, спрощеного до найменшого числа рухів рукою - 6. Мала форма б пишеться трикутником — особливість певних почерків козацького скоропису.
- Форма букви В, походить від об’єднання декількох почерків козацького правопису, в результаті чого верхнє півколо почали писати трикутником. Мала форма взята з пів уставу.
- Форма букви Ґ, у нашій епосі, походить від курсивного написання ґамми (γ), але в рутенівці було запозичене з польської латинки (G), де має ті самі властивості. З часом та прописом, форма Ґ спростилася до найменшого числа рухів рукою — 9. Мала форма також походить від правобережних козаків та покозаченої шляхти, але під впливом бароко та місцевих почерків, 9 почали писати дзеркально, а хвостик сполучувати з колом.
- Форма букви Е походить від традиційного написання цієї букви - Є, εсть. Правила вживання цієї букви варіювалися залежно від друкарні, або навіть часу, але без впливу гражданки та чіткого розділення між Е/Э, мала та велика форми залишаться традиційними: Є/ε.
- Форма букви Ж походять від козацького скоропису, та традиції спрощення. Так само як з часом Ѧ стало писатися як Я, так і "Ж" втратило один із своїх хвостиків, зберігши лиш той, який повинен з’єднувати Ж з наступною буквою.
- Форма букви З походить від традиційного написання цієї букви в уставі: Ꙁ, що саме походить від написання грецької букви Зета (Ζ ζ). Під впливом запорозького шрифту, хвостик Ꙁ став основною частиною написання букви, заливши решту Z у вигляді атрофованого придатку. Мала форма букви цілком походить з одного з почерків, де мала “з” писалася як n/η з довшим хвостом.
- Буква зіло (S) традиційно позначала пом’якшену ДЗ або З, але в зв’язку з розмиттям різниці між цими двома звуками, на 17 століття вона вживалася радше зі звички та/чи за етимологічним принципом. Відродити цю букву в рутенівці допомогли поляки (правобережні козаки та шляхтичі записувати так польський диграф dz) та певною мірою румуни (що й досі використовували S у своїй кирилці для позначення звука /dz/)
- Форма букви І походить від козацького скоропису та діакритичних особливостей кирилки (про це трохи пізніше).
- Форма букви Н особливо цікава, бо офіційна форма її написання не є дуже популярною, та вважається простим народом “незручною”, через що деякі почерки вивели форму, яку можна писати одним або ж двома рухами руки.
- Форма букви П, Р, С, У, Х, Ц походять від козацьких почерків.
- Форми букви Т, Ш та Щ мають спільне коріння, а саме з традиції писати малу форму букви т (m). Форма букви Ш походить від варіанту написання m з підкресленням внизу (m підкреслювали вгорі). Форма букви Щ, у свою чергу є адаптацією уставного написання Щ з часів, коли ця буква позначала лігатуру “ШТ”
- Решта букв (єри, йотовані, грецькі букви) здебільшого пишуться згідно старокирилічних традицій та правил. Ці букви — єдині, що не мають спеціалізованого декоруму.
- Щодо декоруму. Декорум, або ж заглавні букви, це букви, з яких починаються абзаци тесту. Це амальгамація слов’яно-козацьких практик різного написання початкових та великих букв, схожої латинської практики, і найголовніше - традиції арабських абугід, де букви різняться у формі залежно від положення в слові. Оскільки ця традиція лиш почала з’являтися, рутенські листування матимуть безліч варіацій декоруму: хтось буде вправно виводити букви згідно уставу, хтось буде слідувати польському правопису та латинізувати вивід букв, хтось навіть почне комбінувати арабський вивід букв зі скорописним написанням букв, утворюючи дивні, спрощені символи. У зображенні показані типові форми декоруму, адже зі стандартизацією письма, лише декоруми могли бути проявом індивідуальності автора.
Тепер, щодо діакритики. Слов’янська діакритика походить від грецької та має багато спільного з нею. У російській мові, Петро Перший позбувся майже всієї діакритики, але рутенівка не лише зберегла її але й поступово доповнює її функції.
Оскільки через це пересічний українець навряд знає чи розуміє значення та історію діакритики, то певно варто пояснити, що воно взагалі таке...