Про діакритику

Почати треба мабуть з того, що самі по собі, грецькі та уставні літери не мають отих звичних нам рисочок та крапочок над чи під буквами. Тобто: нема і, є ı. Нема й, є и. Ці крапочки та рисочки звуться діакритикою (від грец. διακριτικος — «розрізняльний»), і кожна мала конкретне значення.

Найчастіша діакритика, і найпростіша у грецькому алфавіті - це наголос. Її ставлять над наголошеною буквою, тобто, де у слові наголос. У грецькій, завдяки тональності давньогрецької мови, аж до 1978-го року наголосів існувало аж три. Вони залишилися як рудимент та були скасовані, проте у старослов’янських мовах ці наголоси також використовувалися для грецьких слів.

• Звичайний наголос - це акут: á.
  Його ставлять на місці силового наголосу у сучасних словах та на місці "гострого" висхідного тону у давньогрецьких. Також, у дифтонгах він ставиться над другою голосною, навіть якщо наголошено першу.
• Важкий наголос - це гравіс: à
  У грецькій - це “важкий” висхідний тон, що зустрічається лише коли наголошена голосна закінчує слово. Слов’яни також наголошували останній склад гравісом.
• Довгий нисхідний тон, що як правило зустрічається над довгими голосними - це циркумфлекс або варія: ã.
  У давньогрецькій, циркумфлекс мав не такий вигляд. Там він мав вигляд поєднання акуту та гравісу, через що сучасна латинка передає циркумфлекс таким чином: â. Оскільки кирилиця була утворена на основі середньовічної грецької, вони запозичили тодішню форму варії, у латинці відому як тильда.

Якщо слово складається з одного складу, то наголос ставили тільки коли це варія, або коли слово має омонім. Подібне можна зустріти навіть зараз: у болгар, наприклад, є слова и та ѝ, що читаються однаково, але означають різне. У греків також.

Рутенівка цю реформу проводить раніше за греків, зобов'язуючи писати всі наголоси акутом. Але навіть з цим варія і досі використовуватиметься, але у трохи видозміненій формі. Варія позначатиме спочатку довгі голосні, але з часом позначатиме будь-який подовжений звук (тобто, українські слова на кшталт “злочинний” рутенівкою писатимуться “злочин̃ий”)

Дифтонги - це два голосні, які читаються одним складом, типу ай або аў.
У грецькій, дифтонги формуються з буквами ı та v (йота та іпислон), коли вони стоять після голосної. Та голосна є сильною, а йота та іпсилон є короткими, звідти вимова "ай" та "ав". Саме тому, дифтонги "ав" та "ев", що походить з грецької, мали писатися av, ev. Оу теж була дифтонгом (Оукра́ина), але до середньовіччя стала звучати як У.
З часом, дифтонги з йотою теж змінили прочитання:

• aı стало читатися як /E/
• eı стало читатися як /i/
• ov - як /u/
• oı - спочатку як /у/ (тобто німецька ü), потім як /і/
  Але усі грецькі слова передавалися так, як писалися. Натомість, для передачі слов’янських дифтонгів пристосували значок кратки: ˘. Її ставили над И, коли вона читалася як елемент дифтонгу, тобто Й: ай, ей, оуй, ой ітд
  Натомість, йота (ı) за слов’янськими правилами у слов’янських словах писалася спочатку лише перед голосними. Якщо вона стояла просто без нічого перед голосними - вона читалася як Й, і звідси пішли йотовані літери: ІА, ІЄ, ІОу
  Для надійності їх ще й з’єднували у письмі: Ꙗ, Ѥ, Ю.

Але були випадки, коли йота має читатися окремо, як І.
Для цих випадків, коли біля І з якоїсь сторони стоїть голосна, але вона читається окремо, є особливий знак - дієрезис (трема). З таким знаком, І/ı має вигляд Ї/ї.
Спочатку, він використовувався у грецьких дифтонгах, де аї читалося окремо, як а-і, чи навіть ай. Саме тому ІА - читається як Я, а ЇА - читається як ІА, АІ - читається як Е, а АЇ - як АІ чи АЙ). Так само, дієрезис може ставитися над Іпсилоном (іжицею). Він тоді має вигляд Ѷ, і читається як І)

Рутенівка це зберігає майже без змін. Слова типу “автохтона” старою рутенівкою писалися б як “avmoxmoна”. Іотовані голосні на даний момент вживаються спорадично з юсами, але в той час як російська гражданка позбавляється їх, замінюючи Я, Є, Ю, рутенівка натомість все менше вживає малий юс, ставлячи І перед голосними для позначення йотації та Й як елемент дифтонгу. Педїатр, але дıакую.

Ще, є знаки придихання. У грецькій давно вже немає придихань, але їх все одно позначали та розрізняли до 1978 року. Придихання буває густим (дасія) та тонким (псілі).
Дасія, або густе придихання: Ἁἁ, Ἑἑ, Ἡἡ, Ἱἱ, Ὁὁ, Ῥῥ, Ὑὑ, Ὡὡ.
Воно читається як /h/ та ставиться на першу літеру у слові, якщо ця літера голосна або Ро. Саме тому в латинській мові грецькі слова можуть мати h: hagia, hydra, rhotor. Грецькою воно пишеться ἁgia, ὑδρα, ῥótor, і колись читалося так, як його транслітерували на латину.
Псилі, або тонке придихання: Ἀἀ, Ἐἐ, Ἠἠ, Ἰἰ, Ὀὀ, ῤ, ὐ, Ὠὠ.
Воно також ставиться на початкову літеру у слові, якщо вона голосна або Ро, але означає, що замість придихання, там "твердий приступ", тобто, слово починається з гортанної змички. Так, наприклад, слова починаються в німецькій, якщо перша літера голосна.
Поступово, гортанна змичка зникла, і псілі стала просто означати, що на цьому слові нема придихання. Згодом, густе придихання теж зникло, тому дасію продовжили ставити на грецьких словах за звичкою.
Як і наголоси, дасія та псілі також можуть поєднуватися з наголосами, якщо перша голосна ще й наголошена. Кожне подібне поєднання має власну назву та правила вимови: акут + псілі = ісо, псілі + дасія = апостроф, тощо.

На відміну від дифтонгів, стара рутенівка майже повністю відкинула псілі та його сполучення будь-де поза церковними текстами, де ще пам’ятають, що воно означає. Але дасія, завдяки київському почерку, зберегла свої функції придиху, та пишеться, коли треба зобразити його. Тобто, “гідра” писатиметься як “ἰдра”, “діарея” - “дїаῥеıа”

Пом’якшення раніше, там де треба, позначалося дужкою (перевернута кратка) над приголосною літерою. Тобто, ти писав "силный", але над Л ставив дужку чи круглу кришку. Ця діакритика походить також від давньогрецької, але саме слов’яни адаптували її для палаталізації. Рутенівка це теж зберегла, хоча й не повсюдно, саме тому навіть у сучасній рутенівці, “гетман” і досі пишеться та вимовляється так.

Ну і, звісно ж, титло. Титло ставилося коли робили скорочення (пишучи перші та останні літери довгого слова замість усіх), коли слово зрозуміле з контексту чи добре відоме, а також над цифрами, що писалися грекокириличними літерами.
Тобто, замість "господь", ми пишемо г҃ъ, але не лише над останньою буквою, як у сучасній церковнослов’янській, а над усім скороченням.
Це збереглося і в рутенівці, вкупі з кириличними числами, адже у нас немає Петра Першого, що силою нав’язав нам арабські числа.

Отож, підсумовуючи:
Діакритика у старослов’янській та рутенівці це повноцінні знаки. Головними є:

• Наголос. Ставити там, де наголос
• Варія. Ставити там, де подовжений звук.
• Кратка. Ставити там, де И повинно читатися як частина диграфу.
• Дієрезис. Ставити, коли поруч з І чи Ѵ стоїть якась голосна, а вони читаються окремо.
• Придихи. Ставити на початкових голосних та Р. Густий придих ставиться там, де в є відчутне придихання, або ж те саме слово латиною має букву h. Тонке придихання — у решті випадків.
• Перевернута кратка. Ставити там, де приголосна пом’якшена.
• Титло. Ставити над скороченнями та кириличними числами.

Турбулентний романтизм, або чому писати альтернативну історію важко.

І тепер, незалежна Гетьманщина перестає існувати. Це станеться не відразу і точно не в часи Петра Першого.
Шведи будуть переможені, але не під Полтавою. Іван Мазепа підтримає Карла згідно старих домовленостей, та програє, послабивши свій вплив, ставши останнім незалежним козацьким гетьманом та можливо підписавши якийсь новий договір з Російською Імперією, що включить Гетьманщину до орбіти своїх зовнішньо-політичних інтересів, перетворивши її на буферну державу між Османською Імперією, Пруссією та Австрією.
Річ Посполита, переживаючи повільну стагнацію спробує повернути свої землі від Гетьманщини, але Гетьманщина, не без допомоги російських військ, перемагає її у козако-польській війні. Усередині Речі починається внутрішня криза між королем та шляхтою, в яку Гетьманщина втрутиться, спричинивши тим самим російсько-турецьку війну 1768—1774 років, що спричинить спочатку перший поділ Речі, а потім поразку турків, а потім зраду козаків Росії, що почне брутальну військову кампанію проти козаків, що цього не очікували, знищуючи Січ та анексуючи чи роблячи з Гетьманщини протекторат.
На момент Перевороту 18 брюмера (9 листопада 1799), світова карта особливо не відрізняється від нашої.

"Тоді нащо це все", питається? Просто: Гетьманщина мертва, але тепер русини мають фору в 50+ років незалежності, та ще й власне цивільне письмо на додачу. Це зміцнить наш уявний руський нарід, та рутенівка може використовуватися як пасивний спротив, так само як поляки використовували власну мову для спротиву русифікації.

Прочитавши це, можна подумати, що Антигоніус взагалі з дуба впав, прописує свої вологі хвантазії, замість того аби об’єктивно та чітко розписувати історичні події, але як я казав раніше — історія тут слугує лише поясненням чому саме так усе відбулося. Немає сенсу розписувати історію нашого світу в деталях, особливо коли нас цікавить лише писемність.
Так й якщо вже серйозно підходити до цього альтернативного світу, може виявитися, він для нас буде настільки чужим, що можна його називати фантастикою.

Гадаю, всі тут чули про ефект метелика? Незначний вплив на систему може мати великі і непередбачувані ефекти де-небудь в іншому місці і в інший час. Можна подумати, існування Гетьманщини на якихось там 50 років довше навряд сильно вплине на історичні події. Козаки не підуть колонізувати Америки, Наполеон не народиться у Києві, а Росія не буде завойована альянсом евенків та козаків.
Але подібні питання є доведенням до абсурду, і уся особливість альтернативної історії — у маленьких деталях, що чим більше відхиляються від нашої історії, тим химернішими роблять кінцевий результат. От, наприклад:

• Ми казали, що Іван Мазепа став князем Священної Римської Імперії. Хоча цей титул не такий вже й важливий (хто тільки князями тієї Імперії не був), все ж таки воно додає ваги слову правителя будь-якої країни. Воно дає можливість Мазепі укладати альянси з королями інших країн, що в свою чергу перетворюється на ланцюжок союзів та договорів, за яким зрадивши та напавши на Гетьманщину, Російська Імперія автоматично оголошує війну...наприклад, Австрії або ще комусь, тим самим продовжуючи або ж навіть починаючи ще одну Семирічну війну.
• Де саме шведи (а якщо точніше, шведська коаліція) зазнали поразки? Поразка шведів забезпечила Росії контроль над Балтикою та Шведською Інгрією (сучасна Ленінградська область), але в обмін, Росія віддала більшу частину Фінляндії. Залежно від того, де саме вони зазнали поразки, можливо Росії не треба буде віддавати свої фінські землі?

Вже два маленьких приклади, що значно впливають на внутрішню політику Європи. І це ми ще не балакали про “Україну”... У контексті історії, що є “Україна”? Чому вона виникла? І найголовніше, чому, з існуванням рутенівки вона повинна виникнути в нашому світі в тій самій формі? Хоч навіть Гетьманщини більше не існує, нащадки козацької старшини та інтерес до краєзнавства завжди буде, адже без нього не може зародитися націоналізм. Але в русинів цього світу є фора. У них за пазухою є цілих пів століття незалежності та власна писемність, якою ці козацькі діти пишуть. У них є підтримка церкви, міщан та решти людей, що пам’ятають цей стандарт. Нащо їм використовувати російську гражданку? І доки галичани повстають проти Росії разом з поляками та литвинами (січневе повстання), різноманітні братства та громади зберігають та поширюють рутенівку серед населення Малоросії, Слобожанщини та можливо навіть Галичини. Але чи приживуться ці ідеї — важко сказати. Чи не буде реакція Росії ще жорсткішою, повторюючи долю поляків після січневого повстання? Чи сприймуть сусідні “козакам” україномовні цю абетку? Важко сказати.

Гарну альтернативну історію не пишуть самотужки. Гарну альтернативну історію пишуть команди з декількох авторів, що слугують як джерелом натхнення так і цензорами. Я ж — один, тому й історію розписую лиш загально.