Рутенівка 19 століття, або ж друкарні, Брайль та Юшна завірюха.

За допомогою Київських та Петербурзьких братств та громад, рутенівка не лише зуміла вижити, але й згодом отримала неофіційну буквицю, завдяки небайдужим меценатам. Звісно, росіяни певно її заборонять та будуть щосили намагатися знищувати, але для того в нас є емігранти та академіки, що будуть не лише її зберігати, але й доповнювати.

На середину 19 століття, друкована рутенівка матиме наступний вигляд:

Як бачимо, форми букв змінилися:

• Декорум унормувався, позбавляючись арабських впливів і натомість отримуючи вплив неоуставу (про нього трохи пізніше), не в останню чергу завдяки греко-католикам, та латини. Це можна помітити за декоративними формами Н та И.
• Декорум У, Ш та Щ були створені радше зі стилістичних міркувань, ніж з особливої історії. Схожість декоруму Щ та Псі випадкова, але на це особливо не зважають, адже буква Ѱ майже не вживається поза чисельниками.
• Мала форма Є (ε) спростилася до форми, схожої з великою буквою: є.
• Форма букви П, Н, У, Ц, Ш та Щ походять від спрощеного варіанту писемної рутенівки. Особливо цікавою є Н: русини починають писати Н, спочатку з двох ліній: І-І, і лише опісля, сполучаючи їх, та наступну букву середньою рисочкою. Ця особливість збереглася в рутенівці, де Н завжди сполучається з наступною буквою.
• Згідно традиції, И та Ы мають етимологічний правопис, але позначають один і той самий звук. Тобто, якщо ти знаєш, де писати Ы (сын), пишемо Ы, але якщо ні, то И теж підійде.
• Ъ та Ь здебільшого втратили звукові якості та пишуться радше за традицією. У деяких регіонах воно може отримати особливу роль, але здебільшого, ці букви є дідицтвом.
• Так само згідно традиції, йотовані букви позначаються як І+традиційна буква (ІА, Ю). У друці, подібні букви, включно з Ы з’єднуються. Функції сучасної Ї виконує Ять (Ѣ), оскільки "новий ять" вже почав відбуватися, та буква стала позначати саме цей звук. З Ю та її звуком, у 19 столітті відбудеться конфлікт, про який я розповім трохи нижче.
• Грецькі букви здебільшого втратили своє значення та майже не використовуються поза чисельниками та церковно-академічними роботами (що переважно друкуються неоуставом). Через це, їхні форми поступово спростилися: Ксі (Ѯ) стала писатися як З, омега стала худішою. Псі та Іжиця стали схожими на декоруми Щ та У, але це радше випадковість, що лиш доводить, наскільки ці букви стали маловживаними.

Але якою ж була б мова без суперечливих правописів та писемних традицій! У нашому часі, цю роль завжди виконували різноманітні правописи та граматики, але в світі рутенівки, вченим вистачило лише однієї маленької букви, аби розпочати конфлікт, що ми назвемо “Війною за Ю” або ж “Юшною завірюхою” .

Чи крипто-латинкісти виступили з подібними ідеями реформи, чи фонетики-народники, вже неважливо. Так чи йнакше, модно серед рутенів буде писати, як ти це вимовляєш, а не згідно традицій чи етимології, "повертаючи мові її народність", так би мовити (тому й народники).
Особливо важко йшло питання йотації та двозвуків.

• Першими та певно найрадикальнішими були так звані "модерністи". Вони хотіли взагалі позбутися "традиції" та писати або ж окремими, унікальними символами (не прижилося навіть серед них) або ж І+Буква. До біса всяко-різні традиції, адже необхідно, аби людина розуміла, що "іу повинно писати як іу, а не іо" (тому кличеться Війною за Ю).
• Проти них виступили традиційники. Їхня позиція - "нє псуйтє мову". Сюди входять церковні попи, славісти та решта цікавих особистостей.
• А далі йдуть "адаптивісти", що названі так через те, що більшість з них намагалася адаптувати щось вже існуюче під це. Вони - меншина, за ними стоять в кращому разі приватні особи, деякі з них взагалі поодинокі проєкти, деякі є частиною радикального переосмислення рутенівки. Оскільки імен людей, що їх вигадували я не вигадав, то я їх буду називати Ад1, Ад2, тощо)
  • Ад1 - перша з адаптивок, через яку їх так і називають. Суть її - повернути юси як окремі символи для йотації. Як частина системи, вони ще пропонували писати просто юси для носових голосних звуків, і там розроблені додаткові "юси" (переосмислені глаголичні символи), але то вже таке.
  • Ад2 - це певно найнаближеніше, що ми маємо до "язичія" в рутенівці. Утворено москвофілами/церковнослов’яністами, вони пропонують ввести декоративний кириличний правопис (Е/Є), а йотовані та пом’якшення питати як І+декоративна буква. Подібні тексти у переважній більшості містять більше русизмів та церковнослов’янізмів.
  • Ад3 - декоративісти. Вони хочуть поширити використання декоруму на йотовані букви. Вони кажуть, що це зробить мову естетичнішою та йотацію зрозумілішою. Запозичили у “язичників” букву Е.
  • Ад4 - класики. Хочуть розширити використання грецьких букв.
  • Ад5 - це...дивна штука, найближчим аналогом якої є Гатцук. Людина хотіла позбутися великих букв та писати їх виключно декорумом. У його орфографічній системі, усе, окрім початкової букви писалося з маленької, а йотація позначалася декорум І + мала буква. Якщо треба писати Йогурт, декорум був великим, а "о" була "над" рештою букв. Якщо йогурт, то декорум ставився на одному рівні з рештою малих букв.
  • Ад6 - це є результатом роботи вченого-латинкіста, що як додаткову систему розробив кириличну "модифікацію". У ній використовувалися діакритичні символи, та він позначав лише "йу"+. Його аргументація - якщо треба позначити "м’якшення перед о", то для цього вже є знак, нащо вигадувати нові букви для цього? Його вклад у рутенівку - він перший, хто зробив спеціалізовану букву для "дж".

Окрім цього, рутенівська інтелігенція намагалася підкреслити самостійність своєї нації, адаптуючи тогочасні мовні тенденції під русинську мову. Саме завдяки київським та харківським вченим-мовознавцям, що викладали чи вчилися у Франції, під кінець 19 століття, рутени отримують власні абетки Брайля

та Морзе, згідно тогочасних стандартів,

а також купу наукових запозичень, на кшталт слова “ракун”.

Сучасна рутенівка та світ навколо.

На початок двадцятого століття, рутенівка стала вогником “русиньського націоналізму”, хоч як би її росіяни та поляки не намагалися загасити. Переживши мовні зміни, заборони та завірюхи, кінцева рутенівка (приблизно часів УНР, тобто 1920-1930 років) виглядатиме наступним чином:

На відміну від попередніх типів рутенівки, що здебільшого були “народними” та результатом праці одного чи малої групи людей, ця рутенівка є результатом праці Академії Наук та остаточною кодифікацією рутенівки. Позиціювання між И та І прибрано, у Війні за Ю переміг компроміс. Хоч вимоги модерністів були задоволені, тепер їм довелося жити поруч з дієрезою для І та И (чого вимагали традиційники). Напрацювання адаптивістів були включені до декоруму. Звук "дж" став позначатися буквою Ӂ.
На додачу, введена офіційна каліграфія, з різними варіантами написання букв.

Гадаю, тут варто зауважити, що рутенівське письмо не було таким же як сучасна українська мова. Ось вам перелік основних змін рутенівки 20-го століття, у порівнянні з сучасною українською мовою (СУМ)

• Декорум. Декорум, або ж “декоративні букви” є несамостійними елементами рутенівської абетки, що позначають початок абзаців, власні назви та абревіатури.
• Йотовані букви походять від старослов’янської йотації. Замість Я, Ю, Є, ЙО, рутенівка використовує ІА, ІУ, ІЄ, ІО
  • (сум) яблуко — (рут) ıаблуко
  • (сум) Ющенко — (рут) Іущенко
  • (сум) сьогодні - (рут) сıогоднї
  • (сум) барельєф — (рут) барел̑ıєф.
• Сполучення йі, ьі позначаються буквою ѣ.
  • (сум) з’їси — (рут) зѣсӥ
  • (сум) їдальня — (рут) ѣдал̑нıа
• Буква Ї пишеться замість І.
  • (сум) Січ — (рут) Сїч
  • (сум) іконопис — (рут) їконопӥс
• Буква Ӥ пишеться замість И
  • (сум) іноземець — (рут) ӥнозємєц̑
  • (сум) гмикнути — (рут) гмӥкнутӥ
• Буква Є пишеться замість Е
  • (сум) енциклопедія — (рут) єнцӥклопєдїıа
  • (сум) президент — (рут) пρєзӥдєнm
• Буква S пишеться замість ДЗ, коли воно позначає один звук (sєρкало, sвїнӥцıа, але пїдзємнє)
• Буква Ӂ пишеться замість ДЖ, коли воно позначає один звук (ӂєρєло, ӂаз, але пїджӥвлєннıа)
• Замість букви Ґ пишуться спеціальні символи, що ведуть походження з букви G
• Пом’якшення (м’який знак, Ь) зображається діакритикою ̑ (ρусин̑с̑ка, пол̑с̑кӥй)
• Подвоєні звуки та подовження позначаються ~ (подовжєн̃ıа, мовлєн̃ıа, Ãρон)
• У друкованих роботах наголоси ставляться в усіх словах, де більше однієї голосної. Від руки, ставлення наголосів не є обов’язковим.
• На 20 століття, рутенівка перейшла на арабські числа. Кириличні числа використовуються приблизно так само, як зараз ми використовуємо латиньські числа (століття, роки, порядкові числа, тощо)
• Правило дев’ятки не вживається. У запозичених словах увага звертається на місцеву вимову.
• Апострофу не існує. Замість нього існує “правило йотації”: якщо після приголосних б, п, в, м, ф йде йотована голосна (ıа, ѣ, і т.д.), ці приголосні вимовляються з павзою або ж твердо:
  • (рут.) Свıаmий — (сум) Святий (але вимовляється “Св’ятий”)
  • (рут) Пıуρє — (сум) пюре (але вимовляється “п’юре”)

Окрім цього у рутенівці, запозичені слова розділені за ступенем асиміляції:

• зрусявілі: повністю асимільоване у вимові та написанні.
• уподібнені: частково асимільовані у вимові, написанні чи відмінюванні.
• цитатні: написання зберігається, але може змінюватися вимова.
• нові: слово запозичене нещодавно.

Для позначення у нових запозиченнях голосних, невластивих рутенам, існують дві спеціальні букви: Ь та Ъ, що ставляться замість них при написанні.
Буква Ь (єрик) ставиться:

• “невластиві русинам” типи Е, І (ɨ, œ, æ)
• короткі голосні Е, И, І
• будь-яка ненаголошена голосна Е, И, І (шва, ə)
  Буква Ъ (єре) ставиться:
• “невластиві русинам” типи А, О, У (ɯ, ɵ, ɤ, ø̞)
• короткі голосні А, О, У
• будь-яка ненаголошена голосна А, О, У (шва, ə)

Подібне було зроблено заради стандартизації: коли людина бачить, наприклад: "пенсьл" чи "мемърі", вона розуміє, як можна це вимовити. Це особливо корисно з англійською, де шва - найчастовживаніша голосна.

А зараз, трохи про наших сусідів:

• Неоустав: Доки рутенські братства та громади впроваджували рутенівку, існували також й інші рухи, що намагалися “осучаснити” кирилку, згідно власних уявлень осучаснення. Одним з таких проєктів є неоустав, утворений галицькими панславістами на основі тодішнього грецького письма, півуставу та скорописів слов’янських народів Центральної Європи.
  Неоустав є найрадикальнішим поверненням до першоджерела кирилки, майже повністю копіюючи грецьку абетку, та модифікуючи форму слов’янських букв та диграфів на грецький лад. Хоча спочатку, ця абетка слугувала лише церковнослов’янській мові, її перейняли декілька народів та регіонів, зокрема Бессарабія.
• Російська: Як і в наші часи, російська абетка переживе реформу Петра Першого, але з існуванням рутенівки, не лише російська отримає конкурента, але й російські мовознавці отримають приклад кириличної реформи.
  У результаті цього, Амстердамська Азбука цього світу значно відрізнятиметься від Азбуки нашого світу...але в яку сторону — покаже час.
• Білоруська: З усіх сусідніх мов, розвиток білоруської мови, мабуть, найважче передбачити, оскільки білоруси не лише довгий час перебуватимуть під впливом Московії/Росії, але й вбиратимуть у себе їхню писемність та писемні особливості. Існування ще й рутенівки під боком, вкупі з власним поступом може призвести до утворення вкрай цікавого гібриду гражданки та рутенівки, але так само може призвести до тотального вживання лиш однієї з двох систем писемності.
• Кримськотатарська: Як і у нашому світі, кримськотатарська арабиця залишиться незмінною дуже довгий час, але подальша реформа чи заміна її багато в чому залежатиме не лише від її сусідів, але й від решти татарського народу. Якщо СРСР не існуватиме, то кримським татарам не буде нагальним писати свою мову кирилкою, але можливо, буде сенс писати її яналіф-латинкою (як азербайджанці) чи спростити та устаткувати арабку, що вже існує, у стилі yaña imlâ (як татарстанські татари). Звісно також можливе написання її рутенівкою, але подібне малоймовірне.
• Румунська: аж до 1860 року, румунська писемність була кириличною. Змінили вони її здебільшого завдяки націоналістам, що в свою чергу звужує перелік можливих змін цієї мови: без латинки, не існуватиме сучасної Румунії. Але навіть з цим, кирилиці не обов’язково помирати, адже існує Бессарабія, де стару кирилку подекуди вживали до 1920 року. У нашому світі, де кирилка не представлена лише двома-трьома варіантами, цілком можливий сценарій, де Бессарабія не забажає приєднатися до Об’єднаної Румунії, утворивши власну державу.

Епілог

На цьому, ми завершуємо розповідь про рутенівку. Сподіваюся, вона була вам цікавою, можливо, навіть пізнавальною.
Дякую моїм читачам Дискорду та Телеґраму, що слідкували за розвитком цього проєкту та писали свої думки. Дякую моїм вірним друзям Elfes та Ivort, що не лише надавали емоційну підтримку, але й допомагали ідеями, шматками тексту та вичитуванням цієї роботи. Без них та їхньої допомоги, я навряд би зміг завершити роботу над рутенівкою.

Але, як ви розумієте, робота над світом рутенівки продовжується, і в майбутньому очікуйте англійської версії цієї статті, шрифтів та каліграфічних інструкцій для рутенівки, опису неоуставу та може, ще чогось.

До наступної зустрічі!