Була одна, стало три!

Розповім про ці карандашниці, які є моєї колекції. Спочатку з'явилась світла. Я її привезла з подорожі по Закарпаттю в 2018 році. Привезла, поклала в ящик та й благополучно забула))

Згодом придбала у себе в місті на ринку одразу 2 темніші. Мені вони сподобались ще й тим, що їх дві однакові. Я уявила як вони будуть добре виглядати, якщо їх так поставити на поличку разом одна з одною.

Та ось я почала наводити лад в своїй коллекції - сотрувати, дізнаватись хто виробник і тому подібне, знайшлась і світліша в забутій коробці)) Ну добре, тепер ще краще!

Згодом я дізналась, що ці курочки-карандашниці виробництва Борисівської фабрики художньої кераміки Білгородської області (росія). Фабрика з виробництва майолікової товстостіної кераміки з червоної глини.

Це фото з інтернету, бо на моїх курочках нема етикетки.

Що означає майолікова? А на що схоже це слово? Мабуть, острів Мальорка, він же Майорка, у Середземному морі. Там у середні віки робили пористу кераміку, розписану кольоровою глазур'ю, і продавали її до Європи. Назва острова закріпилася за таким способом виробництва, доживши і до нашого часу.
Борисівська фабрика художньої кераміки була побудована у 1969 році на базі артілі, що об'єднує кілька династій майстрів гончарного виробництва. Цей промисел був поширений у Борисівці ще до революції, місцевий глиняний посуд продавався по всій Слобожанщині.

Хочу зупинитися на термині Слобожанщина! Що скаже Вікі?

Слобідська Україна (скорочено Слобідщина, Слобожанщина) — історичний і географічний український край, який об'єднує Східну Слобожанщину (Білгородщину, Курщину, Воронежчину) та Українську Слобідщину — східні райони сучасної України (Харківщина, південь Сумщини, північна Луганщина та північна Донеччина).
Знайшла пару старих фото для вас яке вбрання було на Слобожанщині здавна.

А ще хочу вам дати сучасну пораду - якщо побачите у продажу отаку коробчину, не жалкуйте грошей, купуйте! Це печиво виробляє наша Харківська кондитерська фабрика.

Будь-яка гончарна справа починається з правильної глини. Сировину для роботи борисівці привозять із Орловської області. Директор фабрики розповідав кореспондентові https://belgorodmaster.livejournal.com/220228.html :

• З чотирьох гончарних фабрик у Росії ми єдині показуємо зростання. Інші на ладан дихають, одна з них на межі закриття зараз. Поїдемо до них старі радянські верстати викупимо, вони надійні, як танк Т-34. Сучасні, навіть західні, мають набагато менший ресурс та якість.
  – Китайці для нас головний головний біль зараз. Як із ними конкурувати у собівартості, якщо робоча сила у них коштує долар на день? Нічого, зараз монтуємо газові печі, вони будуть вигідніші електричних разів на чотири.
  – Українці ще були конкурентами в дешевому сегменті. Але вони війна прокотилася містом гончарів Слов'янську. Гріх радіти біді сусідів, проте бізнес є бізнес, зараз опта з України поменшала. Для нас це шанс збільшити частку.

  Ах, вони радіють нашому горю, які ж самі нам і принесли??? Ну що ж..Бог не теля, бачить звідтілля, віділлються ще кішці мишкині сльози!
  Слава Україні та ЗСУ!

  Тому не хочу більш про них писати сьогодні, хоча в радянські часи було багато фабрик з виробництва керамики, фарфору, порцеляни. Тому курки всеж-таки будуть жити і далі в моєї колекції, бо глина не винувата в тому, що в людей мізків малувато)))